Поруч цікаве, або Ми в дзеркалі культур наших сусідів

Російська імперія завжди використовує поневолені нею народи у власних загарбницьких війнах проти інших народів. Це дуже зручна формула панування. Навіть якщо імперська атака виявляється тактично невдалою, в стратегічній перспективі вона породжує ненависть не так до імперського центру, як до його інструменту.

Буряти в Бучі – жахлива ілюстрація цього. Нечувані звірства російської армії навіть в українському політичному дискурсі подеколи вуалюються оповідкою про те, що все це коїли не «шляхетні» росіяни, а ниці буряти. А про те, що буряти ниці, охоче розповість будь-який «шляхетний» росіянин. Але ті буряти, що прийшли нас вбивати, насправді є знавіснілими зросійщеними зомбі, макабричними проекціями бундючних і знахабнілих російських митців і вчених, що плекають ту «велику» російську культуру, якою російські царі, генсеки та президенти виправдовували та виправдовують російські злочини проти людяности.

А для того, щоби російська культура виглядала великою, треба повсякчас применшувати культури інших народів.

Росія не лише принижує в очах колонізованих народів їхні культури. Вона також, наполягаючи на власній величі, виховує у поневолених народів зверхнє ставлення до культур їхніх сусідів.

Багато з нас звикли дивитися на світ крізь викривлену російську оптику. В ній російська культура виглядає великою, а культури інших наших сусідів маленькими та незначущими. Я назвав би це обертанням російського імперського бінокля, коли все російське збільшується, набуваючи величі, а все неросійське зменшується. Росіяни самі так дивляться на світ і нав’язують цей бінокль іншим. Крізь цей імперський бінокль і російська небезпека виглядає більшою за те, якою є насправді. Може, саме тому і в Україні, й в інших країнах так наполегливо пророкували падіння нашої держави за кілька тижнів після повномасштабного російського вторгнення?

Тож я пропоную подивитися на себе не крізь російський імперський бінокль, а в дзеркала культур інших наших сусідів. І тоді може виявитися, що вони нам набагато ближчі, а ми в тих дзеркалах набагато цікавіші та привабливіші, ніж в російському імперському наративі.

Скажімо, образ Центральної Європи, створений у творах чехів Мілана Кундери та Богуміла Грабала, може пасувати нам набагато більше за російські оповідки про Україну та інші країни поруч із нами.

Відмовляючись від викривленої оптики російського імперського бінокля, ми розуміємо, наскільки важливим для сучасної драматургії є театр абсурду, який не можна уявити без румуна Ежена Йонеску та поляка Славоміра Мрожека, і що геній єврейської літератури, нобелівський лауреат Іцхак Башавіс Зінґер народився в сусідній Польщі.

Поляк Юзеф Коженьовський, який став одним із класиків британської літератури Джозефом Конрадом, народився у Бердичеві. Не можна уявити австрійську поезію ХХ століття без єврея Пауля Целана, який народився в Чернівцях. Роза Ауслендер, чиє життя переплетено з життям Пауля Целана, також народилася в Чернівцях. Вона, будучи єврейкою за походженням, писала вірші англійською та німецькою. Чи були б романи Конрада або вірші Ауслендер і Целана іншими, якби вони народилися деінде? Це питання не має однозначної відповіді, але воно не позбавлене сенсу, адже вкотре нагадує нам, що наша історія та культура переплетена з історіями та культурами інших народів. Творчість і життя польськомовного письменника єврейського походження Бруно Шульца, який народився, прожив майже все життя і був убитий нацистами в Дрогобичі, являє собою яскравий приклад переплетення єврейської та польської культур в Україні. Єврейська складова взагалі вкрай важлива в нашій історії та культурі. Скажімо, як уявити мій рідний Київ без творів Шолом Алейхема?

Грузинський поет Давид Гурамішвілі оселяється в Миргороді та пише вірші про Україну. Сьогодні ми перевідкриваємо для себе літературу кримських татар, які є неусувним елементом сучасної української політичної нації. Мої грецькі предки, переселені російською царицею Катериною з Криму до Приазов’я, натомість майже втратили власну мову та культурну традицію. А скільки ще культур, що розвивалися на території сучасної України, були придушені згубним російським впливом?

Відкинувши російський імперський бінокль, ми починаємо бачити неповторну своєрідність нашої української культури та її розмаїті переплетення з культурами інших народів, які живуть поруч із нами. І це дарує нам надію на те, що ми нарешті зможемо не скніти в занедбаному провінційному закапелку мізерного російського світу смерти, а повноцінно існувати разом з іншими вільними народами у великому світі життя всього людства.

Вахтанг Кебуладзе, філософ
спеціально для Infopost.media
Фото: Ростислава Шпука

Рекомендуємо прочитати колонки інших авторів для нашого видання