Національні меншини та розкол території: як Кремль намагається розсварити Україну і Захід

Представники різних національних спільнот беруть участь у боротьбі України проти російської агресії – у міжнародних комунікаціях, у волонтерстві чи безпосередньою участю в Силах оборони. Щоб максимально послабити стосунки між державою та нацспільнотами, які десятиліттями проживають на її території, а також розсварити Україну з сусідами, Кремль продовжує активну дезінформаційну компанію.

Один з найбільш розповсюджених дезінформаційних наративів, який просувається російськими та проросійськими медіа – нібито можливе розділення України за територіальним та етнічним принципом. Зокрема, відокремлення Західної України та розподіл її між сусідніми Угорщиною, Румунією та Польщею. 

Намагаючись вкотре легалізувати цю тему в інформаційному просторі, російський експрем’єр та експрезидент Дмітрій Медвєдєв на Російському всесвітньому молодіжному фестивалі поблизу Сочі 4 березня заявив, що «Україна – це, звичайно, Росія». За його словами, значні території України на лівому та правому березі Дніпра є «невід’ємними» частинами Росії в її «стратегічних історичних кордонах». Під час цього виступу Медвєдєв показав дві карти Європи, на одній з яких Україна поділена на частини, а її територія нібито входить до складу інших країн.

Медвєдєв заявив, цю карту створили «західні аналітики», проте не назвав їх. В уяві прибічника Кремля Україна має складатись тільки з Київської області, а Вінницьку область він чомусь відніс до Румунії.

У зведенні Інституту вивчення війни йдеться про те, що використанням «української мапи», показаної Медвєдєвим, РФ показала незмінність своїх максималістських територіальних цілей. Таким чином Кремль оживив наратив про нібито «територіальні претензії» східноєвропейських країн щодо західних регіонів України, щоб виправдати власну загарбницьку війну.

Виступ Медвєдєва став кульмінаційною точкою наративу, який щільно розповсюджувався в українському інформаційному просторі й до цього, а особливо активно – у січні-лютому 2024 року. Так, за ці два місяці повідомлення про нібито наміри Польщі привласнити території Західної України та інтерес Угорщини і Румунії до Закарпаття зібрали понад 7.97 млн. переглядів.

Всього за період з 1 січня по 30 липня завдяки платформі Osavul, яка на базі штучного інтелекту допомагає аналізувати інформаційну безпеку, ми відслідкували 859 повідомлень на цю тему, які розповсюджувались через понад 560 каналів.

Що розповсюджували пропагандисти

Основні теми повідомлень стосувалися територій України, де проживають угорська та румунська етнічні спільноти – Закарпаття та Буковини, та областей – від Львівської та Волинської аж до Житомира. При цьому основні територіальні «апетити» пропагандисти приписували Польщі, тоді як Угорщина мала б задовольнитись Закарпаттям, а Румунія – Буковиною та Вінниччиною.

Підсилювались меседжі тезами про «Велику Угорщину». Для цього згадували інцидент 2022 року з угорським прем’єром Віктором Орбаном, котрий прийшов на товариський футбольний матч між збірними Угорщини та Греції у Будапешті, одягнутий у шарф з картою «Великої Угорщини».

Також активно використовувалась ідея «Великої Румунії», під егідою якої до складу Румунії мали б увійти Чернівецька та частина Одеської області й Молдова.

Обидві ідеї активно просуваються ультраправими партіями Угорщини та Румунії.

– Російська пропаганда поширює один з наративів про те, що нібито західні сусіди України (Польща, Угорщина, Румунія) прагнуть анексувати території Заходу України. У Москві це пов’язують з тим, що Україна вже програла у війні, тому ці держави не є союзниками для України, а скоріше ворогами, – каже міжнародний оглядач, аналітик ГО «Детектор медіа» Єгор Брайлян. – Паралельно з цим, РФ має багато ботоферм, які прагнуть посіяти розбрат між українцями та поляками, угорцями і румунами. 

Водночас, за словами аналітика, рівень інформаційного впливу РФ в цих 3 державах відрізняється. В Угорщині не популярний Телеграм, в Польщі РФ робить ставку на історичну політику і зерно, а в Румунії – на антизахідних сентиментах. Посилення наративу про анексію територій відбувається під час іноземних візитів та зустрічей керівників України в рамках Люблінського трикутника чи двосторонніх самітів.

– Як аргумент, РФ наводить факти, що польські військові інструктори, які перебувають на Заході України, потрібні для підготовки території Галичини до анексії Польщею, – зазначає Брайлян. – З Угорщиною ситуація складніша, адже Віктор Орбан за допомогою медіаімперії прагне формувати вигідні інформаційні наративи для посилення тези про травму Тріанона і подальшим прагненням показати Закарпаття (як і Воєводину та Трансильванію) як втрачені території.

* За Тріанонським мирним договором 1920 року між союзними державами Антанти в Першій світовій війні та Угорщиною остання змушена була погодитись на значні обмеження та втрату територій. Саме тоді Закарпаття та вся Словаччина увійшли до складу Чехословацької Республіки

На кого розраховані такі меседжі? 

Теза можливого територіального поділу України між сусідніми державами, серед іншого, спрямована на те, щоб зіпсувати відносини України з її західними сусідами,  створити враження загрози із Заходу та спричинити розкол між союзниками. Цільових аудиторій у неї декілька:

• внутрішня російська аудиторія. Такі наративи мають укріплювати у неї впевненість  у правильності дій РФ стосовно територіальних претензій до України, підсилювати російське бачення «ісконно руських земель» та створювати враження нікчемності самої думки про існування незалежної України поруч;
• українська аудиторія, серед якої такі наративи мають посіяти зрадницькі настрої, зневіру в істинних намірах західних країн. Окремо тут варто виділити групу етнічних угорців, словаків та поляків, які за задумом ініціаторів кампанії мали б підігрувати на користь ідеї входження частини України до складу їхніх материнських держав;
• західна аудиторія, а особливо прихильники націоналістичних та ультраправих політичних сил Польщі, Угорщини (зокрема «Наша Вітчизна» / Mi Hazank), Румунії («Альянс єдності Румунії» / AUR та SOS) та Словаччини (Словацька національна партія / SNS), які завдяки російським дезінформаційним наративам мають додатковий імпульс для реваншу і просування своїх ідей. Зважаючи на зростаючу популярність ультраправих ідей у цих країнах, така аудиторія видається дуже перспективною для Кремля.

– Ясна річ, що з програною холодною війною і розпадом СРСР сучасна росія мобілізувала свої немалі ресурси, аби не пропустити можливість впливу на зовнішні сили, які могли б стати опорою для ідеї «русского міра». Цією опорою стали банально проросійські або фінансовані нею суспільно-політичні сили в Європі, – вважає етнічний угорець, волонтер Крістіан Шкіряк. – Як правило, вони з дуже маргінальним електоратом (власне як і в росії), яким легко можна довести, що Україна насправді штучна держава, яка не має перспективи без росії, тому як та її власне створила. Що потрібно ще в якості аргументів? Достатньо просто покопатись у дрібницях, які зачіпають «християнські» цінності, відредагувати і подати правильно для такої маргінальної аудиторії багатонаціональну історію України.

Як каже Крістіан, після тривалої інформаційної війни Росії території, на яких дружньо співіснували український народ і народи сусідніх країн, починаючи з 1991, у заголовках російських новин ставали «ісконо русскімі тєріторіямі». Це стосується і угорців в Закарпатті, і поляків на Галичині, і румунів на Буковині.

– Суть у тому, аби довести – України немає або скоро не буде. І, як на мене, найголовніший абсурд, що це промовляють жителі цих сусідніх країн, а не представники нацменшин, які проживають в Україні.

Я не хочу нав’язати контрнаративу, але не забуваймо про малі народи росії, яких не назвеш мігрантами, а радше багатостраждальними загарбованими народами, які обов’язково скажуть своє слово у найближчому майбутньому.

Окупація свідомості набагато небезпечніша за окупацію територій. Тому потрібна важка артилерія від самих представників народів в Україні, якою можна бити у самісіньке «яблучко» і звільняти свідомість частини наших сусідів, яку окупувала московія.

Пропагандисти та «корисні ідіоти»: хто розповсюджує наратив 

Кампанія з просування наративу про нібито зазіхання західних сусідів на територію України відзначилась своєю масштабністю – до її просування постійно залучаються джерела всіх рівнів – від рядових пропагандистів до перших осіб Кремля. 

Загалом їх можна розділити на кілька умовних груп:

• офіційні представники РФ (Владімір Путін, Дмітрій Медвєдєв);
• російські державні ЗМІ (RIA Novosti​, RT (International), «Московский Комсомолец», tass.ru тощо);
• російські «Z-пабліки», блогери та «воєнкори» в Telegram (найбільші за охопленням – Readovka, Повёрнутые на Z войне 🇷🇺, На ПередоVой 🇷🇺, Осташко! Важное); 
• мімікруючі під українські проросійські видання, анонімні телеграм-канали та ті, які контролюються Кремлем (Украина.ру, Труха⚡️Харьков);
• проросійські українські «експерти», блогери з журналістики чи «корисні ідіоти» (наприклад Youtube-канал «Фабрика новин», проросійська пропагандистка з України, колишня ведуча проросійських каналів Медведчука Діана Панченко, яка мала найбільше охоплень повідомлень на цю тему чи навіть Дмитро Гордон в ефірі Васілія Голованова). 

Як сусідні праворадикали просувають тему поділу України

Ще одним гравцем на боці Росії в інформаційному тиску на Україну є екстремістські, праворадикальні партії сусідніх країн ЄС, які заробили собі політичний рейтинг на темі «Великої Угорщини» чи «Великої Румунії».

– Мало того – у свій час були навіть вкиди, що нібито Румунія і Угорщина можуть домовитись про відсутність претензій Угорщини на історичні угорські землі в Румунії, натомість Румунія не претендуватиме на Закарпаття. Але після повномасштабного вторгнення ми бачимо дружню до України позицію Румунії і стосовно неї не виникає якихось упереджень, – розповідає дослідник, голова Центру румунської культури та цивілізації – Тиса Тарас Дацьо. – Такі вкиди ми можемо бачити дуже чітко від проросійських партій у сусідніх країнах ЄС. У Румунії, наприклад, на цій темі грають радикальні партії AUR («Альянс єдності Румунії»), SOS (яку заснувала колишня членкиня AUR Діана Шошоаке). Однак їх позиція не має  абсолютно нічого спільного з офіційною політикою Румунії.

За словами науковця, офіційний Бухарест позиціонує Румунію як країну, якій доведеться захищати Європу від можливого нападу Росії, якщо Україні не вдасться стримати повномасштабне вторгнення.

– Якщо ж розглядати ситуацію в контексті впливу на представників нацменшин в цьому регіоні, то варто не обмежуватись Закарпаттям чи Буковиною, а додати сюди і сусідню Молдову. Молдова розглядається як одна з наступних країн, яка може постраждати внаслідок російської агресії. Це маленька країна, у якій потрібно враховувати фактор наявності Придністров’я, Гагаузії, які є більш російськомовними регіонами. Частина населення цих регіонів фактично дуже наближені до Росії, знаходяться в її інформаційному полі та не бачать себе інтегрованими у Румунію.

Таким чином старий наратив про необхідність повернення України «у лоно материнського Радянського Союзу» як єдину передумову її виживання доволі успішно мімікрував. Зараз він базується на твердженні про подвійні стандарти і підступність Європейського Союзу, його бажання поділити території України. Цей наратив постійно підтримується як проросійськими медіа, так і політиками високого рівня на кшталт угорського прем’єра Віктора Орбана, котрий звинуватив у лицемірстві стосовно України Польщу.

Мета такого наративу – поставити під сумнів власне ідею Європейського Союзу як об’єднання на засадах добросусідства й авторитет його лідерів та інституцій. Натомість аудиторії пропонуються лідери, які виступили проти глобальних держав та об’єднань – Путін, Орбан, Фіцо та інші, мета яких – розкол всередині глобальної Європи та послаблення її можливості захищатися як інформаційно, так і фізично.

🇭🇺 Ez a cikk magyar nyelven is elérhető: Nemzeti kisebbségek és a terület megosztása: hogyan próbálja a Kreml megosztani Ukrajnát és a Nyugatot

Infopost.media