fbpx
20 Січня, 2025

«Захисник» і руйнівник

«Захисник» і руйнівник

Коли у Путіна чи інших російських керівників цікавляться їхньою думкою про принципи завершення російсько-української війни, вони незмінно нагадують про важливість захисту так званого «російськомовного» населення або ж звинувачують Київ у зневазі до прав національних меншин. 

І такий підхід стосується зовсім не тільки України. Згадаймо, скажімо, вічні претензії до країн Балтії – у звʼязку із утисками знову-таки «російськомовного» населення.

Але що з національними меншинами у самій Росії? 

Русифікація у путінський період досягнула найвищого рівня навіть у порівнянні з радянськими роками. 

 

Читай також 👇
Багаття русифікації. Колонка Віталія Портникова

 

Путін відмовився від Федеративного договору, який був укладений центром із російськими регіонами в часи Єльцина – і від окремої угоди з Татарстаном. Москва змусила російські республіки відмовитися від конституційної констатації власного суверенітету, навіть називатися «президентами» їхнім керівникам заборонено. Путін був прихильником відмови від обовʼязкового вивчення мов народів Росії у школах національних республік і округів. 

Напад на Україну використовується Кремлем для повільної етнічної русифікації, представники національних груп, які проживають здебільшого у депресивних регіонах Росії, першими гинуть на фронті.

 


Але не можна називати цей підхід путінським відкриттям, у Російській імперії й Радянському Союзі було так само.


 

Коли у перші місяці великої війни ми дивувалися великій кількості мобілізованих етнічних бурятів на території України, мої колеги з фонду «Вільна Бурятія» розповіли мені, що схожою була ситуація і в часи битви за Москву у Другій Світовій: тоді у бурятських селищах було просто знелюднення. 

Або останні часи існування Радянського Союзу. Центр, з одного боку, дорікав союзним республікам за «сепаратизм» – хоча формально ті були суверенними державами й мали повне право на вихід з СРСР, а з іншого – розпалював справжній з точки зору того ж союзного законодавства сепаратизм всюди, де існувала підтримка ідеї виходу з Союзу. 

І саме так зʼявилися Придністровʼя, Абхазія, Південна Осетія… 

Україну оминула ця доля тільки тому, що в умовах гострого конфлікту між союзним центром і новим російським керівництвом Михайло Горбачов змушений був спиратися на Україну як на головний чинник збереження Радянського Союзу і не хотів дестабілізації у «другій республіці». 

Однак спроби відокремити від України той самий Крим і Севастополь почнуться буквально з перших місяців після проголошення української незалежності. А згодом і адміністрація Єльцина, і адміністрація Путіна будуть підживлювати дестабілізаційні процеси – як кажуть у Москві, «підливати бензинчик» з вправністю, яка союзному центру горбачовських часів і не снилися.

Тож для Москви «захист» чужих національних груп – це насамперед шлях до руйнації непотрібної державності колишніх радянських республік. 

І не знаю, чи потрібно в такому разі пояснювати, що якби Росія відновила свій контроль над Україною, в нашій країні не залишилося б місця не тільки для української національної ідентичності.

Для угорської, румунської, польської, болгарської чи гагаузької місця також не знайшлося б. 

Все б заполонив собою роздутий і вульгарний «русскій мір».

 

Віталій Портников, спеціально для Infopost.Media

 

Рекомендуємо прочитати інші авторські колонки Віталія Портникова для нашого видання

* Текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки насамперед заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com

** Матеріал підготовлено в рамках проєкту Re:Open Ukraine, що реалізується за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Group 141

Коментарі