Війна як кубик Рубіка

Повномасштабне російське вторгнення в Україну спричинило значні зміни в регіоні Центральної Європи. Він все більше нагадує кубик Рубіка, то перетворюючись на кольоровий моноліт кожної зі сторін, то дивуючи око мозаїкою спільних інтересів.

Російсько-українська війна обов’язково змінить світ та систему міжнародних відносин всередині нього. Інакше і бути не може. Про це свідчить і впертість України у захисті власної незалежності, і деміфологізація Росії, і позиції основних глобальних гравців.

Регіон Центральної Європи ці зміни не обійдуть, ба більше – він стане їхнім епіцентром. Саме тут перебуває Україна, яка запеклістю власного опору агресії довела право на існування всім без виключення скептикам. Так, і російським теж, адже тепер про «взяти Київ за три дні» не говорять навіть штатні пропагандисти Кремля.

Україна перетворилася на гравця, проте офіційному Києву ще доведеться усвідомити, що успіхи ЗСУ – лише основа, фундамент, на якому треба вибудовувати елементи власної позиції та відбудовувати економіку.

Польща готова допомагати Україні практично у всіх питаннях, хіба що крім формування культу Степана Бандери, якого насправді в Україні не існує. Питання не в тому, що вітання «Слава Україні!» перестало лякати польський істеблішмент та пересічних громадян. Все більш прагматично – правляча партія «Право і справедливість» відчула суспільну готовність допомагати Україні і взяла її на озброєння. Ситуацію не змінив навіть ракетний інцидент у Пшеводуві. Інтенсивність контактів між Києвом та Варшавою є безпрецедентною, проте вершину порозуміння потрібно перетворити на плато, якщо ми справді хочемо працювати на перспективу.

Через готовність підтримувати Україну словом і ділом Польща розійшлася з Угорщиною, хоча ще вчора ці країни немов два запальних шляхтичі готові були до запеклого двобою з європейськими бюрократами.

Угорщина спирається на квітневу перемогу на парламентських виборах ФІДЕС та Віктора Орбана, і ЄС не може дати з цим ради попри проросійські вибрики Будапешту. Для України примхливість Угорщини – привід усвідомити, що євроінтеграція не буде простою попри отриманий статус кандидата на вступ до ЄС. Угорщина ж і надалі гратиме на страху Брюсселя перед можливим #HunExit та танцюватиме з Путіним геополітичний чардаш.

Владімір Путін та Віктор Орбан / Фото: visegradinsight.eu

Читай також:

Лист з України в Угорщину: відповідь Арпаду Тоті

Чехія прихистила українських біженців навіть більше за Польщу, якщо говорити про їх кількість на душу місцевого населення. Проте головне питання далеко не в цьому: Празький Град наче публічно повернувся до політичної логіки Вацлава Гавела, спокійного гуманізму якого відверто боявся Радянський Союз. Чехи творчо розвивають власну русофобію, яка отримала імпульс від розслідування на складах у Врбетицях у 2014 році. Відтак навіть у виконанні контраверсійного чеського президента Мілоша Земана «Гей, слов’яни» звучить з ледь помітним українським акцентом.

Словаччина, як і належить центральноєвропейському економічному тигру останніх років, допомогу Україні зробила одночасно помітною та елегантною. Яка ще країна могла постачати для протидії глобальному кремлівському Злу 155-міліметрові гаубиці, що є тезками президента держави – «Зузана». Чий прем’єр привіз після трагедії в Бучі Україні не лише співчуття та глибоке занепокоєння, але і ЗРК С-300, конче потрібний для оборони від російських варварів. Невипадково Братислава веде переговори про передачу Україні МіГ-29, звісно, не забуваючи про переозброєння власних ВПС.

Словацька гаубиця Zuzana 2, 155-мм / Фото:REUTERS/Ints Kalnins

Я вважаю за необхідне долучити до числа центральноєвропейських країн, про які ми говоримо, і Білорусь. Ця країна потерпає від дій самопроголошеного Лукашенка, з-під вус якого лунають заяви, які навіть «вуса Пєскова», офіційного речника Кремля, соромляться виголошувати. Там затримують по кілька сотень людей щомісяця, демонструючи безжальність репресивного механізму. Білоруські демократичні сили (звання опозиції їм ще доведеться вибороти) ніяк не можуть вишикуватися в атакуючий Лукашенка порядок, продовжуючи відточувати протиріччя поміж собою.

Але без демократичної Білорусі немає безпечної Європи, і Україна переконалася у цьому дорогою ціною.

Нам пощастило жити в регіоні, де бурхливість історичного процесу компенсує рівень добробуту громадян, а масштаби та географічне розташування мають бути постійними магнітами для великих грошей. Нам взагалі пощастило, бо поразка Росії вже зараз видається неминучою, тоді як її вороги, опоненти та противники матимуть повне право на винагороду. Нехай це навіть буде кубик Рубіка.

Євген МАГДА спеціально для Infopost.Media

Рекомендуємо прочитати авторські колонки інших авторів для нашого видання

* Текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки насамперед заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com

** Матеріал підготовлений у рамках ініціативи Re:Open Ukraine, яка реалізується Інститутом Центральноєвропейської Стратегії

Re:Open Ukraine – це проєкт Інституту Центральноєвропейської Стратегії, метою якого є перевідкрити та пояснити нову Україну як для неї самої, так і для її безпосередніх західних сусідів. Проєкт має 3 фокусні регіони України, а саме Закарпаття, Буковина та Одещина, та 5 фокусних країн ЄС і НАТО, а саме Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію.

Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.