Українська як мова можливостей: досвід прикордонного села на Буковині у розбудові добросусідства

Ірина Кошман, профілем якої є українська мова та література, народилася в Маршинцях і вже 24 роки працює у двомовному закладі, де функціонують як україномовні, так і румуномовні класи. За словами педагогині, на початку її професійного шляху останніх було більше, однак нині переважають україномовні.

А власне село Маршинці Новоселицької міської територіальної громади Чернівецької області розташоване в безпосередній близькості до кордону з Молдовою, за 32 км від Чернівців. Тут проживає більше 4 тисяч мешканців. Станом на минулий рік у Маршинецькому ліцеї навчається понад 200 учнів. Серед його випускників – відомі естрадні співачки Софія Ротару та Лілія Сандулесу.

Сучасний освітній простір та інтеграція

Вчителька наголошує, що ліцей є сучасним освітнім простором з комфортними умовами для навчання дітей із Маршинців та сусідніх сіл. Після 2022 року до навчання доєдналися і внутрішньо переміщені учні – з Херсона та Хмельницької області. Вони взагалі не володіють румунською, проте, як зазначає педагогиня, не почуваються обмеженими чи ізольованими. Діти спілкуються з ними українською, а з часом нові учениці навіть почали розуміти однокласників румунською.

Ірина Кошман пояснює, що нині батьки дедалі частіше обирають україномовну форму навчання для всіх предметів, зважаючи на складання НМТ та подальші освітні перспективи дітей. Водночас це не створює напруги у міжетнічному середовищі ліцею. Навпаки, вона зауважує, що в їхній школі діти дедалі частіше спілкуються між собою українською, навіть у родинах, де традиційно побутує румунська. 

«Іноді навіть мої власні діти запитують, що означає те чи інше слово румунською. Українською вони розуміють, а румунською – ні, хоча це їхня рідна мова», – зазначає вчителька.

Мова, середовище та роль батьків

Говорячи про те, чому сьогодні діти у двомовному середовищі впевненіше користуються українською, Ірина Кошман пов’язує це з кількома чинниками: споживанням контенту українською, мовним середовищем у школі та зміною підходів у родинах. Вона зазначає, що мова викладання має суттєвий вплив на розвиток дітей. Вчителі з учнями багато спілкуються українською. Навіть позакласні заходи, конкурси й шкільні активності нині частіше відбуваються державною мовою.

У порівнянні з початком її професійного шляху бар’єрів у спілкуванні українською майже немає. Водночас Ірина Анатоліївна підкреслює, що багато залежить від батьків. 

«Зараз вони – це ті учні, яких я колись вчила. Тому у них вже теж сучасний погляд на навчання і життя».

Особистий шлях: від учнівства до покликання

Власний досвід педагогині також відображає зміну епох. Вона виросла в румуномовній родині, де українська не звучала в повсякденному житті, а як предмет з’явилася лише у п’ятому класі.

«Чути я її не чула, тому що тоді був час, де українською не так вільно розмовляли, як зараз», – згадує вона.

Поворотною для Ірини Кошман стала постать вчительки української мови, яка не володіла румунською і спілкувалася з учнями виключно українською. Саме її манера викладання сформувала зацікавлення мовою.

«Я не мріяла стати вчителькою, але хотіла бути філологом, – говорить педагогиня. – Мені подобалося вивчати мову. У школу прийшла працювати, коли був потрібен учитель. І з часом це стало моїм покликанням».

Ефективність раннього навчання та системність

У ліцеї українську мову викладають із першого по 11-й клас, приділяючи їй різну кількість годин: у деяких класах дві на тиждень, в інших – чотири. Ірина Кошман вважає, що така модель загалом є ефективною, передусім завдяки ранньому початку навчання.

Вона пояснює, що раніше багато учнів вивчали українську лише з п’ятого класу, тому фактично опановували її як іноземну – з абетки, читання та базової лексики. Натомість тепер діти приходять до школи вже з початковими знаннями мови, що дозволяє швидше переходити до складніших тем, зокрема граматики й аналізу текстів.

«Від першого класу навчання має системний і безперервний характер, що дає зовсім інший результат. Коли діти починають читати вже з першого класу, вони водночас поступово вчаться й аналізувати тексти».

За словами Ірини Кошман, завдяки цьому учні п’ятого класу значно краще підготовлені до вивчення української мови та літератури. Вони вже вміють читати й разом із учителем можуть визначати тему та ідею твору. Раніше, пригадує педагогиня, такі завдання були складними і для неї самої під час навчання в школі, і для її учнів на початку педагогічної роботи. Нині ж змінені програми та ранній початок навчання дають помітно кращі результати.

Кількість годин та мотивація

Вчителька викладає предмет «Українська мова» з п’ятого по 11-й клас і зазначає, що кількість годин відрізняється залежно від класу. Раніше в окремих класах було чотири години, однак цього року їх скоротили до трьох. На її думку, більша кількість годин створює значно ширші можливості для практики й повторення матеріалу.

«Коли чотири години на тиждень, то тут маєш де розігнатися», – додає Ірина Кошман. 

За таких умов учні впевненіше користуються українською мовою, особливо в усному спілкуванні. Хоча засвоєння граматики – орфографії чи морфології – іноді потребує більше часу, регулярна практика допомагає поступово подолати ці труднощі.

Водночас педагогиня переконана, що навіть дві години на тиждень можуть підтримувати належний рівень знань.

«Якщо є мотивація і підтримки родини, – міркує вчителька, – то можна досягти хороших результатів». 

Підтримка родини та ініціатива батьків

Ірина Кошман розповідає, що ставлення батьків до того, як вивчається українська мова в румуномовній школі за останні роки суттєво змінилося. Вона згадує, що коли її син перейшов до п’ятого класу і навчався в румуномовному класі, батьки самі звернулися до адміністрації школи з офіційною заявою, щоб частину предметів викладали українською. За словами вчительки, цю ініціативу підтримали всі батьки без винятку.

Педагогиня зазначає, що у школі, де вона працює, питання мови не сприймається як лінія поділу між дітьми. За її словами, ні учні, ні батьки не розмежовують дітей на «румуномовних» чи «україномовних». 

«Це мова, яку я знаю і якою володію. Спілкуюся обома. Я не бачу ні в дітей, ні в батьків ось цього розмежування румунської і української», – підкреслює Ірина Кошман. 

Вона додає, що рівень володіння українською мовою у багатьох учнів дуже високий. Як приклад вчителька наводить поїздку зі школярами до Львова. Під час подорожі її учениці спілкувалися з попутниками у поїзді, і ті були здивовані, що діти, які між собою говорять іншою мовою, так вільно володіють українською.

Найкращі формати занять: інтерактив і творчість

Ірина Кошман розповідає, що у роботі з румуномовними учнями найкраще працюють інтерактивні та комунікативні формати занять, які дозволяють дітям активно використовувати мову в живому спілкуванні. За її словами, школярі особливо люблять завдання, у яких можуть говорити, дискутувати та розігрувати різні життєві ситуації.

Одним із найефективніших форматів вона називає діалоги та рольові ігри. Учні моделюють повсякденні ситуації й буквально розігрують їх перед класом. 

«Є такі діти, ну просто артисти! Я нещодавно задавала у восьмому класі скласти діалог на тему розмови мами з донькою після батьківських зборів. Це треба було бачити. Діти так грали ролі, ніби актори на сцені», – додає Ірина Анатоліївна. 

Такі вправи допомагають учням вільніше користуватися мовою і водночас розвивають впевненість у спілкуванні. Учителька також відзначає, що дітям подобається працювати з віршами та піснями. Спочатку вони слухають пісню, обговорюють її зміст, а потім виконують мовні завдання: аналізують речення, визначають частини мови чи граматичні конструкції.

Ще один формат, який добре сприймають школярі, – проєктна робота. Діти самостійно готують презентації, досліджують обрану тему, а потім представляють результати перед класом. За словами вчительки, важливо, що учні бачать практичний результат своєї роботи і можуть проаналізувати його з однокласниками.

Також у роботі з дітьми вона використовує читання з обговоренням, коли школярі висловлюють власну думку про вчинки персонажів і розмірковують, як би вони діяли в подібній ситуації. Учням подобаються й творчі завдання – наприклад, змінити кінець твору або переосмислити певний уривок.

«Іноді в них виникають такі ідеї, що я думаю: як їм таке приходить в голову?», – дивується вчителька.

На думку Ірини Кошман, успіх уроку значною мірою залежить від теми та віку учнів, однак саме поєднання комунікації, творчості та практичних завдань допомагає румуномовним школярам найкраще опановувати українську мову.

Подолання страху помилки та акцент на можливостях завдяки мові

Аналізуючи навчальний процес, Ірина Кошман зазначає, що головним фактором, який гальмує учнів, є страх помилки. Діти побоюються неправильно узгодити іменник з прикметником, помилитися у термінах чи неправильно визначити підмет. 

«Я їм пояснюю, що помиляються всі, й це нормально, тому що там, де помиляєшся, то точно дізнаєшся, де правильна відповідь. І більше помилятися не будеш», – переконана вчителька.

Вона підкреслює, що не бачить у дітей браку словникового запасу; труднощі виникають лише з поодинокими значеннями слів, але проблем із побудовою речень чи текстів немає.

Для подолання цих бар’єрів Ірина Кошман створює атмосферу підтримки, де кожен крок сприймається як шлях до успіху. Вона частіше хвалить дітей навіть за спробу виконання завдання, допомагаючи їм усвідомити різницю між «правильно» і «неправильно» без стресу.

Про вільне володіння українською мовою та інтеграцію

Цікавим спостереженням педагогині є трансформація мовлення сучасних дітей. 

«Я вважаю, – додає Ірина Анатоліївна, – що сучасні учні вільно спілкуються українською як рідною».

Для кращого засвоєння мови вчителька активно використовує парну та групову роботу, мінідослідження та проєктну діяльність. Це дає учням можливість більше спілкуватися між собою. 

«Вони знають, що на уроках української мови ми спілкуємось тільки українською».

За словами Ірини Кошман, така практика дає дітям відчутну підтримку, вони бачать свій поступ, завдяки чому страх перед мовою поступово зникає.

Педагогиня вважає, що для дітей із румуномовного середовища знання кількох мов може стати важливою перевагою. За її словами, вона часто пояснює учням, що сучасні умови навчання й професійного розвитку вимагають вільного володіння українською мовою незалежно від того, якою мова використовується людиною вдома.

«Ти вступаєш до університету на рівні з усіма, – додає Ірина Анатоліївна. – Ніхто не зважає, що вдома говориш румунською, угорською чи ще й англійською, наприклад. Ти маєш вільно володіти українською. І діти це сприймають нормально». 

Еволюція мовної ситуації в Маршинцях: від обов’язку до вибору

За 24 роки педагогічної діяльності Ірини Кошман ставлення до української мови у румуномовній громаді Маршинців пройшло значну трансформацію. Сучасні батьки та учні сприймають перехід до державної мови цілком адекватно, усвідомлюючи, що вільне володіння мовою є базовою умовою для успішного майбутнього дитини.

Вчителька зауважує, що учні часто виявляють особливу самостійність у підготовці до занять з української мови, демонструючи внутрішню мотивацію до навчання.

«Батьки теж усвідомлюють те, що дитина для того, щоб мала своє майбутнє, мусить вільно володіти мовою і для цього вона має її вивчити. Для сучасних дітей, що я їх зараз навчаю в школі, українська теж як рідна».

Зміни відбулися і на рівні родинних традицій. У селі збільшується кількість україномовних сімей, а міжетнічні шлюби сприяють природній двомовності. Ірина Анатоліївна наводить приклад, коли діти в румуномовних родинах, розуміючи мову батьків, свідомо обирають спілкування українською.

«У восьмому класі є дитина: мама і тато етнічні румуни з одного села, а дитина румунською не спілкується. Розуміє, але не хоче говорити. Тому зараз українська, мені здається, подекуди навіть переважає румунську».

Поради вчителям, які працюють з національними спільнотами

Ірина Кошман переконана, що для ефективного викладання української мови учням із національних спільнот важливо створювати середовище, у якому мова стає частиною повсякденного життя, а не лише шкільним предметом. На її думку, значну роль у цьому відіграють позакласні формати – конкурси, театральні постановки, спільні проєкти чи екскурсії, які допомагають дітям природно зануритися в мовне середовище.

«Учні мають відчути, що українська звучить не лише в підручнику і на уроці, а й поза ним. Тоді вона стає живою мовою спілкування». 

Учителька наголошує, що важливо показувати школярам практичну цінність, яку має мова. 

«Це інструмент можливостей, – переконана вчителька, – а не просто для оцінки».

На її думку, слід пояснювати дітям, що українська необхідна під час вступу до університету і для подальшого навчання, адже більшість предметів викладаються саме нею. Постійне спілкування з учнями українською також дає помітний результат.

Окрему увагу Ірина Кошман радить приділяти створенню атмосфери підтримки на уроках. За її словами, учні повинні розуміти, що помилки – природна частина навчання, і їх не варто боятися. На її переконання, така атмосфера допомагає учням-представникам національних спільнот почуватися впевненіше, активніше користуватися українською мовою і поступово сприймати її як природний інструмент спілкування та інтеграції в суспільство.

***

*Статистичні дані надані директоркою Департаменту освіти і науки Чернівецької ОВА Оксаною Сакрієр

Довідково: Інфографіка показує, як змінилась освітня мережа Буковини в умовах війни та демографічних викликів.

Ключове – розвиток поліетнічної освіти в мультиетнічному регіоні, адже понад 18 тисяч учнів тут навчаються румунською, польською мовами та івритом. Водночас цифри показують, що загальна кількість школярів скоротилась на більше ніж 7 тисяч за три роки на тлі того, що понад 5 тисяч дітей нині навчаються за кордоном.

Представлені дані демонструють адаптацію регіону до потреб національних спільнот через створення мережі профільних ліцеїв та двомовних шкіл.

Лілія Шутяк,
регіональна координаторка ініціативи Re:Open Ukraine
Фото надані спікеркою

* Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».