Українська громада в Румунії та румунська громада в Україні – це ті мости, які століттями зближували наші країни

Україна йде шляхом до членства в ЄС, і питання політики щодо національних спільнот дедалі частіше опиняється в центрі обговорень. Про те, який досвід у цій сфері напрацювала Румунія та чим він може бути корисним Україні, поспілкувалися з Миколою Мирославом Петрецьким – головою Союзу українців Румунії (далі – СУР), депутатом парламенту Румунії від української національної меншини, головою парламентської групи дружби Румунія–Україна та віцепрезидентом Світового конгресу українців. 

У розмові – про румунську модель захисту прав національних спільнот, спроби Росії використовувати етнічну тему для дестабілізації відносин між Києвом і Бухарестом, про досвід прикордонної Буковини як прикладу мирного співжиття народів, а також про те, яку роль українська громада Румунії та румунська громада України можуть відіграти в майбутньому стратегічному партнерстві двох держав.

– Україна перебуває на шляху до членства в ЄС, і тема національних спільнот дедалі частіше стає частиною цього процесу. На Вашу думку, як досвід української громади в Румунії може бути корисним для України у формуванні сучасної політики щодо нацспільнот?

– У Румунії та загалом у ЄС дуже часто й цілком обґрунтовано згадують про існування румунської моделі передової практики у сфері захисту та просування прав осіб, які належать до національних меншин. Румунська система в цій сфері представлена як взірець передової практики на європейському та міжнародному рівнях.

Українська громада в Румунії, представлена СУР, добре знає цей підхід і високо його цінує. Уже понад 36 років ми працюємо над його вдосконаленням, і за цей час нам вдалося адаптувати його до сучасних умов. Ми є бенефіціарами цієї практики й, звичайно, тактовно передаємо свій досвід українській стороні, щоб вона могла перейняти й застосувати те, що вважатиме корисним.

Сильні сторони цієї системи полягають у конституційному гарантуванні права на освіту рідною мовою. Сюди також належить представництво в органах влади на всіх рівнях: у центральній, повітовій та місцевій адміністраціях, а також доступ до керівних посад у структурах централізованої державної влади. Йдеться про представників в уряді та різних державних інституціях. Важливою є й фінансова підтримка, адже без неї дуже важко забезпечувати розвиток і реалізацію прав громади. І, безумовно, ключовим елементом є системний діалог між інституціями центральної влади, місцевими адміністраціями та національними спільнотами.

СУР у співпраці з державними установами Румунії нині працює над підготовкою узагальнених документів про румунську систему забезпечення прав національних меншин, які будуть передані українській стороні. Це наше бачення цієї системи як її безпосередніх бенефіціарів.

Наш Союз і я як його голова, депутат і голова групи дружби з Україною в парламенті Румунії, постійно беремо участь у численних зустрічах із представниками України – на центральному, регіональному та місцевому рівнях. Ми використовуємо всі можливості, щоб добросовісно передавати українським органам влади наш досвід у цій сфері. І таких можливостей останніми місяцями стає дедалі більше. Ми бачимо, що з боку України зростає зацікавленість у застосуванні моделей передової практики у сфері захисту прав національних меншин. 

– Часто питання національних спільнот розглядають переважно через призму проблем і конфліктів. Чи бачите ви приклади того, як національні громади можуть ставати містками довіри між державами та сприяти добросусідству в Центральній Європі?

– Саме приклад Румунії та України є сьогодні дуже актуальним у цьому контексті. Українська громада в Румунії відіграє особливо активну роль у зміцненні двосторонніх відносин між нашими державами. Ми просуваємо румунську модель передового досвіду не лише на європейському, а й на міжнародному рівнях.

У 2024 році в парламенті Румунії ми провели Саміт світового українства саме для того, щоб представити цю практику і поширити її серед держав, які зацікавлені в її застосуванні. Ми передаємо Україні численні й безперечні переваги цієї системи. Експортуємо не проблеми, а взірець передового досвіду та реальну готовність української громади, СУР та Румунії як держави до побудови позитивних і міцних двосторонніх відносин у довгостроковій перспективі.

У Румунії ми представляємо українські цінності, якими пишаємося. І вони захищаються та цінуються румунським суспільством і державою. Варто зазначити, що в багатьох випадках українську громаду та СУР ставлять за приклад.

Більше того, СУР є потужним промоутером зближення України з ЄС та впровадження європейських стандартів. До того ж він забезпечує в Румунії сильний колективний голос на підтримку збереження й зміцнення європейського та євроатлантичного курсу країни. Українська автохтонна громада Румунії відігравала значну роль у всіх ключових процесах розвитку держави.

Водночас румунська громада в Україні є історично автохтонною європейською громадою. Вона має європейське ДНК і сама по собі є мостом України до Європи, який особливо важливо використовувати в нинішній непростий час. На мою думку, саме так і потрібно сприймати національні спільноти – як партнерів, які можуть допомагати нашим державам будувати довіру, зміцнювати добросусідство та розвивати європейське майбутнє.

– Росія системно використовує етнічне питання як інструмент впливу та дестабілізації. Чи помічаєте ви спроби маніпуляцій або поширення дезінформації навколо української громади в Румунії чи румунської громади в Україні?

– Таких спроб чимало як у Румунії, так і в Україні. Москва намагається використовувати давні чутливі теми з порядку денного двосторонніх відносин, щоб налаштувати сторони одна проти одної. Ви знаєте, що питання національних спільнот завжди є дуже делікатним і може спричиняти напруження та конфлікти.

У цій сфері ми маємо великий досвід. Українська меншина відчуває це насамперед на собі. СУР представляє одну з найактивніших українських громад у світі. Ми добре інтегровані в румунське суспільство, маємо належне представництво, тому можемо чітко бачити спроби роз’єднати нашу громаду.

Особливо після початку повномасштабного вторгнення активізувалися так звані організації, які нібито представляли українську спільноту. Насправді ж до війни вони займали антиукраїнську позицію, а після початку російської агресії раптом почали заявляти, що представляють інтереси українців.

Наведу конкретний приклад. Законодавство Румунії дозволяє відкривати класи з навчанням української мови навіть у тих населених пунктах, де проживає небагато етнічних українців. Якщо в одній школі є двоє-троє українських дітей, ще кілька – в іншій, закон дає можливість об’єднати їх у групи, щоб вони могли вивчати українську мову. Представницька організація, у нашому випадку СУР, може звернутися до Міністерства освіти з проханням відкрити такі класи на підставі звернення батьків. Коли ми ініціювали цей процес, саме такі псевдоорганізації почали вимагати від уряду Румунії не відкривати українські класи. 

Можу навести ще один приклад. Українська громада має представників у місцевих органах влади, повітових адміністраціях, центральних органах державної влади, уряді, міністерствах, шкільних інспекторатах. Але для того, щоб це представництво зберігалося, громада повинна залишатися єдиною. Саме тому протягом багатьох років, а особливо після початку повномасштабного вторгнення Росії, активізувалися спроби розколоти українську громаду, щоб послабити її можливості представляти власні інтереси. Особливо це помітно в містах і селах, де українці проживають компактно. Саме там активізуються спроби поширювати екстремістські наративи. І дуже показово, що їх нерідко просувають саме ті організації, про які я вже згадував.

Наприклад, під час президентських виборів у Румунії одна з таких організацій від імені української національної меншини намагалася підтримати кандидата з екстремістськими поглядами. Такі випадки ще раз демонструють, наскільки потрібно вміти розпізнавати маніпуляції та не дозволяти використовувати національні громади як інструмент чужої політики.

У Румунії питання національних меншин є дуже чутливим, і держава це добре усвідомлює. Разом із тим ми маємо три ключові інструменти забезпечення стійкості.

Перший інструмент – це реальна, послідовна та системна державна політика щодо захисту й просування прав національних меншин. Очевидно, що Румунія, як країна, глибоко інтегрована в систему європейських принципів і цінностей, має сильніші позиції у цій сфері. Крім того, ми бачимо, що Україна поступово вдосконалює свої механізми захисту прав національних спільнот.

Другий інструмент – це розвиток медіаграмотності та здатності суспільства розпізнавати російську пропаганду, перевіряти джерела інформації, протидіяти дезінформації та гібридним загрозам. Саме тому минулого року я подав до парламенту законопроєкт, який був ухвалений обома палатами, підписаний Президентом Румунії й набув чинності. Він передбачає проведення інформаційних кампаній із протидії дезінформації, зокрема й у населених пунктах, де проживають українці та інші національні меншини.

Це означає, що Румунія організовуватиме інформаційні кампанії на телебаченні, радіо та інших платформах, щоб громадяни розуміли, як працює дезінформація. Прикметно, що в місцях компактного проживання національних громад такі кампанії проводитимуться також рідною мовою відповідної спільноти.

Третій інструмент – це постійний відкритий діалог між нашими державами та взаємний обмін передовим досвідом і позитивними практиками. Якщо існуватиме чесний, добросовісний і системний діалог, він стане найкращим захистом від наративів Москви. Ми вже бачимо конкретні кроки в цьому напрямку, і, на мою думку, це один із найефективніших способів протидії російській дезінформації.

– Після початку великої війни мільйони українців опинилися в країнах ЄС, зокрема й у Румунії. Як це вплинуло на українську громаду країни та на сприйняття України румунським суспільством?

– Підтримка українських біженців з боку населення Румунії від перших днів повномасштабного вторгнення стала справжньою історією солідарності. Картини тих днів неможливо забути. Ми бачили, як люди по всій Румунії, незалежно від національності чи регіону проживання, підтримували Україну. Румуни продемонстрували – і продовжують демонструвати – колективну емпатію до українських біженців, яка робить їм велику честь.

Ця історія триває й досі. Водночас, як і в інших країнах, у Румунії поступово зростає втома від війни, що може мати свої наслідки, зокрема ризик погіршення ставлення до біженців. Ми знаємо, що існують численні наративи, що їх просувають екстремістські політичні сили. Однак рівень втоми від війни в Румунії все ж нижчий, ніж у багатьох інших європейських країнах.

Історична українська громада в Румунії була і залишається сполучною ланкою між українськими біженцями, румунським суспільством та органами влади. Саме етнічні українці та СУР від початку великої війни підтримували й продовжують підтримувати цей діалог.

У перший рік війни близько двох тисяч наших представників щодня працювали на пунктах перетину кордону, допомагаючи людям, які прибували з України. СУР переорієнтував свою діяльність так, щоб підтримувати не лише історичну українську громаду, а й вимушених переселенців.

Сьогодні це добре видно в тих містах і повітах, де до повномасштабного вторгнення українська громада була нечисленною. Ми відкрили нові осередки, зокрема в Констанці, Бухаресті та інших містах, щоб бути ближчими до переселенців і надавати їм необхідну підтримку.

Переселенці вже стали частиною нашої великої української родини – принаймні ті, хто вирішив залишитися в Румунії. Для нас важливо, щоб вони брали участь у діяльності громади, долучалися до наших заходів і не втрачали своєї національної ідентичності.

– Чернівецька область та румунські прикордонні регіони мають багатовіковий досвід співжиття різних етнічних спільнот. Які уроки цього прикордонного досвіду могли б стати прикладом для всієї Центральної Європи?

– Буковина – це справді Європа в мініатюрі. У Румунії ми маємо кілька таких повітів, які називаємо саме так – «Європа в мініатюрі». Головний урок цього досвіду – мирне міжетнічне співіснування.

Попри всі історичні потрясіння, численні зміни державних кордонів, дуже важливо, що ці регіони зберегли традиції міжетнічного, міжконфесійного та міжкультурного співжиття. Ми в Румунії цим пишаємося.

У нас є повіти, де проживають представники 17 національних меншин, поруч із румунською більшістю. І це є показовим прикладом, який ми намагаємося популяризувати. Для нас життєво необхідно зберігати взаємну повагу та гармонійне співіснування, постійно підтримувати і розвивати співпрацю між громадами.

Якщо регіони, у яких проживають представники різних національних спільнот, збережуть цю традицію, створять ефективні механізми діалогу й толерантності, тоді їхній прикордонний досвід справді може стати прикладом для всієї Центральної та Східної Європи.

Ми вже бачимо це на практиці. Між СУР та Чернівецькою областю існує багаторічна співпраця, яка особливо активно розвивається в останні роки. Це помітно в освітній, економічній та міжрегіональній сферах.

За сприяння СУР були започатковані економічні форуми, які проходили як у Чернівцях, так і в Румунії. Активно розвиваються зв’язки між бізнесом Чернівецької області та румунськими регіонами. Сьогодні, за підтримки Союзу, чернівецький бізнес співпрацює вже з вісьмома регіонами Румунії.

Не менш важливою є взаємодія на рівні місцевого самоврядування та органів влади. Ми використовуємо кожну можливість для зміцнення співпраці між нашими громадами. Наприкінці минулого року в парламенті Румунії було підписано близько дванадцяти угод про співробітництво між громадами Чернівецької області та різними регіонами Румунії. Цього літа планується підписання ще семи таких угод. І це лише за останні шість–сім місяців. Можна лише уявити, скільки вдалося зробити за всі роки нашої співпраці.

Не менш важливим напрямом є взаємодія між нашими громадами – етнічними українцями Румунії та етнічними румунами України. Така співпраця розвивається в багатьох сферах.

Я переконаний, що все це не лише зміцнює відносини між нашими регіонами, а й слугує добрим прикладом для всієї Європи та міжнародної спільноти загалом.

– Яким ви бачите українсько-румунське партнерство після перемоги України та її вступу до ЄС? Яку роль у цьому партнерстві можуть відігравати українська громада Румунії та румунська громада України?

– Передусім це партнерство сприятиме подальшій європейській інтеграції України. Адже процес європейської інтеграції не завершується зі вступом до ЄС. Це складний процес, який потребує часу та постійних зусиль. Таке партнерство допоможе підтримувати й розвивати інтерес Європи та західних партнерів до нашого регіону. Воно зміцнюватиме безпеку на регіональному рівні та стане одним із чинників подальшого розширення Європейського Союзу.

Позитивний досвід інтеграції України та Республіки Молдова стимулюватиме інші країни до зближення з ЄС, а Румунія та Україна стануть активними захисниками їхнього стратегічного європейського вибору.

Українсько-румунське стратегічне партнерство має принести позитивні результати й у сфері захисту прав національних спільнот. Воно сприятиме постійному обміну передовим досвідом, формуванню ефективнішої державної політики щодо національних громад, зміцненню взаємної поваги та довіри.

І, звичайно, українська громада в Румунії та румунська громада в Україні – це ті мости, якими щодня проходить це стратегічне партнерство. Лише міцні мости можуть забезпечити його довговічність. Політики змінюються, змінюються й політичні обставини. Натомість наші громади століттями зближували Україну та Румунію. І, на мою думку, саме цей потенціал ми повинні використовувати якомога повніше.

Лілія Шутяк,
регіональна координаторка ініціативи Re:Open Ukraine
Фото надані спікером

* Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».