Принципи нової української політики щодо забезпечення прав національних меншин в Україні у контексті вступу до ЄС
09 Серпня, 2026
Його псевдо – «Токмак». Для українця це відома назва наразі окупованого міста на Запоріжжі. Так само називається містечко у Киргизтані, де народилася матір героя цього матеріалу. Саме тому чоловік взяв собі цей топонім за позивний. «Знаєте, що означає слово «токмак»? – питає мій візаві. – На тюркській мові це означає «палиця». Пастуша палиця, здатна захистити отару від вовка. А знаєте, що означає слово Харків? З тюркської – «каркоп» – це «сніжне місто», або ж «місто, де багато снігу». Як бачите, у нас чимало спільного, але не тільки в мові».
«Токмак» – етнічний уйгур. Його народ був поневолений комуністичним Китаєм всередині ХХ століття, з того часу уйгури борються за свою ідентичність, яку Китай намагається стерти концтаборами та цифровим стеженням. Його батько втік з Китаю у 60–ті роки минулого сторіччя. Сам чоловік виріс в Узбекистані, згодом емігрував та довгий час жив у Канаді, на початку 2026 року рекрутувався до ЗСУ.
З «Токмаком» я планувала повести розмову про те, чому зріла людина, яка могла спокійно жити за океаном, обрала битися на боці Україні у війні з Росією. Але розмова у нас вийшла про те, як нині українці у безпрецедентній борні за власну державу надихають інші народи ставати до боротьби проти імперій.
ТРОХИ ПРО СВІТ ТЮРСЬКИХ НАРОДІВ
– Щодо мого псевдо… Я обрав його сам, надаю перевагу, аби мене називали саме так, бо публічно не можу вживати свого імені. Справа в тому, що це може мати негативні наслідки для моїх рідних в Узбекистані, а тим більше, родичів в Китаї – знаю, що частина рідні із Китаю знаходиться в так званих «трудових таборах» КНР, – каже «Токмак».
Щоб пояснити мені історичні та політичні процеси щодо свого народу, чоловік малює в моєму блокноті карту Туркистану – історико–географічного регіону в Центральній Азії, що охоплює землі, заселені тюркськими народами.
– Взагалі, світ тюркських народів – це величезне дерево. Від Жовтого моря біля Кореї аж до Угорщини колись простягалися євразійські степи, якими мігрували наші предки. На цьому дереві є три основні гілки: огузи (Азербайджан, Туреччина, Туркменістан, гагаузи), кипчаки (казахи, киргизи, ногайці) та карлуки, якраз до них, до карлуків, належать узбеки та уйгури.
Я – етнічний уйгур. Народився і виріс в Узбекистані, тож у мені поєднані ці дві частини нашої культури. Багато хто каже, що уйгури – це меншина в Китаї. Це не так. Ми – не меншина, а народ, чию територію окупували. До 1949 року наша земля називалася Східний Туркестан. Але Мао Цзедун за допомогою Сталіна напав на нас. Сталін тоді готувався до Третьої світової та війни в Кореї, йому потрібна була база. Він дав Мао 50 літаків для перекидання десанту, а все наше керівництво – то було семеро осіб, включаючи президента і генералів – запросив до Москви на «переговори», де їх усіх вбили. Через два роки після нас китайська армія висунулась на Тибет. Туркестан розділили: західна частина відійшла до Росії, східна – до Китаю.
Є ще Південний Туркестан – це сучасний Афганістан, де живуть, зокрема, й три мільйони узбеків. Афганістан як держава був створений штучно у XIX столітті як буфер між Британською та Російською імперіями. Саме тому вони там постійно воюють – у них немає єдиної ідентичності, їх об’єднує лише спільний опір загарбнику. Недарма Афганістан називають кладовищем імперій.
Редакційне пояснення: якщо бути точнішим, то Південний Туркестан це історична назва одного з регіонів на півночі Афганістану. Що стосується штучності створення Афганістану, то у XIX столітті відбулось фактично не створення держави, а остаточне визначення її кордонів у результаті дипломатичного протистояння Британської та Російської імперій і визначення її ролі як буфера.
– Знаєте, ми в Україні ми теж так кажемо – але про себе, – підмічаю.
– Це добре. Саме тому я тут, – каже «Токмак».
ПІВСТОРІЧЧЯ В КИТАЙСЬКІЙ ОКУПАЦІЇ
Отож, продовжує «Токмак» свою історію, його батько втік від Мао Цзедуна наприкінці 60-х до Узбекистану.
– Тоді, при Хрущові, була велика хвиля еміграції, узбеки прийняли до 500 тисяч уйгурів. Ті ж мої родичі, які не виїхали і залишилися в КНР, сьогодні живуть погано. Знаю про частину рідні, котрі перебувають у концентраційних таборах. Ви не можете собі уявити: у XXI столітті я не можу зателефонувати до рідних і запитати, як вони. Я не знаю, чи вони живі навіть.
Токмак розповідає про те, як Китай вже понад півсторіччя проводить примусову асиміляцію уйгурів.
– Це найбільше переміщення людей у світі – понад мільйон уйгурів відправили у внутрішній Китай працювати на заводах. Вони виробляють усе: від текстилю до тих самих дронів, які зараз літають над Україною. Офіційно Китай називає наш регіон СУАР (Сіньцзянь–Уйгурський автономний район). «Сіньцзянь» перекладається як «нова територія» або «нова колонія». Їм не важливі люди, їм потрібна земля. Там зосереджено 90% урану, 80% золота, рідкоземельні метали для смартфонів Huawei та електрокарів. Економіка Китаю рухне, якщо наш регіон перестане віддавати свої ресурси безплатно, – каже «Токмак». – Але щодо уйгурів – це нині найбільша у світі торгівля людьми, якою керує держава в інституціоналізований систематичний спосіб. Ми говоримо про примусову працю, яку практикує КНР – ось чому, наприклад, США та країни ЄС заборонили весь імпорт із регіону «Сіньцзян» через побоювання, що продукти можуть бути «забруднені» примусовою працею.
ШОСТА ОЗНАКА ГЕНОЦИДУ
Раніше, розповідає «Токмак» було п’ять ознак геноциду за Лемкіним.
Редакційне пояснення: Рафал Лемкін, автор терміну «геноцид», польський та американський юрист єврейського походження. Згідно з Конвенцією ООН 1948 року, геноцид – це вбивство членів певної групи, заподіяння їм тяжких ушкоджень, створення нестерпних умов життя, запобігання народжуваності або насильницька передача дітей в інше середовище з метою повного чи часткового знищення цієї спільноти.
– Я б додав шосту – технологічне стеження. В Китаї кожен уйгур зобов’язаний мати вдома камеру відеоспостереження. Через неї рахують, скільки разів ви входили та виходили з дому. Якщо за місяць ви, наприклад, більше виходили через задні двері, аніж через передні – вас викликають в поліцію для пояснення. Є також така опція як «родичі сім’ї» – щороку на місяць–два в родини уйгурів приїжджають представники комуністичної партії, аби пожити з ними. Ця людина живе у вашому домі і стежить за вами в побуті: дивиться, чи читаєте ви молитву, чи їсте свинину (уйгури – мусульмани, – ред.), чи п’єте алкоголь. За цими всіма показниками вимірюється ваш «соціальний кредит» – чим більше у вас цього social credit, тим більше можливостей взяти позику, влаштуватися на гарну роботу, робити кар’єру тощо. Якщо він низький, ви не можете переїжджати із одного міста в інше чи не можете відправити дітей навчатися тощо… Також в Китаї уйгурам заборонено мати більше двох дітей, ми не можемо мати освіту на своїй мові, нам переписали історію. Разом із тим, держава платить бонуси, якщо уйгури беруть шлюби з китайцями, допомагає із житлом, роботою тощо.
Крім того, розказує далі «Токмак», кожен уйгур зобов’язаний встановити додаток на телефон. Коли тебе зупиняє поліція, ти показуєш його і тебе перевіряють: де ти ходив, що ти писав… Також вони сканують обличчя та записують зразки голосу, це використовують системи розпізнавання. Ці технології Китай випробував на уйгурах і тепер продає по всьому світу. Наприклад, у Казахстані дуже багато російських відмовників (тих, хто втік з армії чи від армії – ред.) ловлять саме за допомогою алгоритму розпізнавання облич по камерах. Люди ходять вулицями Алма–Ати, Бишкеку і потім місцеві правоохоронці просто їх ловлять та відправляють назад в Росію.
БАЙДУЖІСТЬ МУСУЛЬМАНСЬКОГО СВІТУ БОЛИТЬ
«Токмак» каже, що факти, які він переповів вище, усім відомі, але загалом мусульманський світ знаючи це все про своїх братів за вірою, мовчить.
– Мені болить те, що мусульманський світ мовчить. У нас таке відчуття, що для них ми – мусульмани «другого сорту». І, наприклад, Президент Палестини їде до Китаю і згодом каже, що концтаборів не існує, а дії Китаю – це «внутрішня справа».
Одинадцять країн світу визнали геноцид уйгурів: Канада, США, європейські країни. Навіть Тайвань визнав, хоча вони етнічні китайці! Але жодна мусульманська країна цього не зробила! Це навчило нас: не можна шукати друзів у світі лише за релігією. Потрібні демократичні інститути, відкритість і змінність влади, – каже «Токмак».
УКРАЇНА ЗАРАЗ В ЦЕНТРІ НОВОЇ ГЕОПОЛІТИКИ
Власне, саме тому він тут і вирішив долучитися до боротьби у війні Росії проти України на боці України.
– Я приїхав сюди, бо війна в Україні – це не просто конфлікт двох країн. Це війна за майбутній світовий порядок. Якщо Росія переможе, наступними будуть Центральна Азія та Балтика. Китай це розуміє, тому вони відкрито заявляють, що не можуть допустити поразки Росії. Якби не підтримка Китаю, ця війна могла б закінчитися ще у 2023 році.
Моя мрія зараз – щоб у Києві створили Євразійський центр деколонізації. В сучасній Росії є величезний запит на самовизначення: татари, башкири, чеченці, якути. Вони вже воюють на боці України, але вони децентралізовані, розосереджені. Україні було б стратегічно вигідно об’єднати ці народи. Зараз наш головний офіс – Світовий конгрес уйгурів – знаходиться в Мюнхені. Там велика діаспора. Але я вважаю, що такий центр має бути тут, у Києві. Я хотів би долучитися до його створення, – каже «Токмак».
Він наголошує, що Росія – це перша фішка в доміно: якщо вона впаде, розпочнеться ланцюгова реакція. Наступним буде Китай.
– Зараз питання не в тому, чи розпадеться Росія, а в тому, як це станеться і чи будемо ми готові – бо це означатиме мільйони біженців та хаос. Китай, наприклад, уже готовий заходити в Сибір та на Далекий Схід. Те, що зараз Росія масово гонить на забій в Україну якутів та бурятів – це свідомий етноцид, але це вигідно також і Китаю, бо це не що інше, як очищення території для майбутньої експансії. У китайців є поняття «Серединна держава». Вони бачать себе центром всесвіту, а всіх інших – варварами, які мають платити їм данину.
Саме тому я тут, – каже Токмак. – Я хочу докласти також своїх зусиль, аби цей ефект доміно і падіння імперій розпочались.
Я ХОЧУ БУТИ ПАЗЛОМ У ЦІЙ ІСТОРІЇ
«Токмак» каже, що мріяв долучитися в ЗСУ до татарського батальйону – утім, коли ти іноземець, важко самому обрати шлях в саме той підрозділ, в який ти хочеш потрапити. То ж зрештою, чоловік рекрутувався в інший підрозділ. Наразі вже пройшов перевірку та БЗВП (розмова записувалась у травні 2026 року – ред.). Каже, що не знає, яку посаду у війську йому запропонують і чи використають саме його уміння (наприклад, знання семи мов). Утім, говорить, навіть якщо доведеться бути пілотом БпЛА чи тримати позиції – буде й триматиме.
– Чому хотів до татарів? Коли я вчився в школі в Узбекистані, у моєму класі було багато кримських татарів. Це ті люди, чиїх батьків, дідів депортував Сталін з Криму і які поселилися в Узбекистані. Я з дитинства слухав ці їхні історії про «зелений острів» (татари мають традицію називати Крим «зеленим островом» – ред.). Кримські татари завжди тужили за домом. Коли Україна стала незалежною, вони нарешті змогли повернутися. Зараз я хотів допомогти і їм також. Крим обов’язково має бути звільненим, бо для кримських татар це питання фізичного виживання народу. То ж я відчуваю, що маю бути тут, аби допомогти їм.
Узагалі, каже «Токмак», все, що відбувається зараз в Україні, виходить далеко за межі лише цієї території.
– Це пазл, який має скластися таким або інакшим чином. І я зараз – одна з частинок цього пазлу.
То ж, обравши позивним палицю, якою пастух відбиває вовка від стада, «Токмак» чекає великих незворотніх змін. Він не плекає ілюзій щодо швидкості настання цих змін, але впевнений, що кожен його день тут наближає момент, коли «цифрова завіса» над його батьківщиною також нарешті впаде. Для уйгура воювати зараз на боці України – це можливість бути не просто спостерігачем за історією, а тим самим елементом пазла, який врешті–решт запустить незворотну реакцію падіння останніх імперій.
