Сусіди України на роздоріжжі

Українці сподівалися, що російська дронова атака на Польщу стане тим самим поштовхом, який змусить НАТО вийти зі стану декларацій, а сусідів — мобілізувати більше ресурсів на нашу підтримку. Здавалося: ось воно,  починається пробудження Центральної Європи.

Але сталося майже навпаки. Атака виявилася не каталізатором єдності, а новою лінією розколу.

У сусідніх країнах піднялася хвиля конспірології: «це провокація України», «це пастка для Заходу», «потрібно домовлятися з Москвою». Ті самі аргументи, які роками запускає кремлівська пропаганда, тепер стали частиною публічного дискурсу Центральної Європи.

Судетський урок

У Європі все це ми вже спостерігали. Коли в 1938 році Гітлер вимагав Судети, у багатьох європейських столицях знаходилися політики й публіцисти, готові пояснювати: мовляв, чехи самі винні, бо провокували «несправедливістю» щодо німецької меншини. 

І чим більш гучними ставали німецькі погрози — тим серйознішими ставали звинувачення на адресу Праги.  

Визнання агресора раціональним співрозмовником тоді коштувало Європі світової війни. 

Сьогодні, коли дрони падають у Польщі та Румунії, а частина політиків цих країн звинувачує не Москву, а Київ, ми бачимо повторення тієї самої логіки умиротворення. І причому з тим самим результатом: бо розуміння страху у Центральній Європі тільки провокує Путіна на нові агресивні дії.

Балканський відгомін

Балкани теж мали подібний досвід. Спроби Заходу трактувати агресію Мілошевича як «внутрішній конфлікт», пошук компромісів із диктатором, небажання втручатися — все це призвело до Сребрениці, найбільшого масового вбивства у Європі після Другої Світової війни. 

І навіть після цього Мілошевича запросили до перемовин, щоб разом із ним вирішити майбутнє Боснії і Герцеговини у Дейтоні. Результати цих домовленостей також добре відомі, вони привели до нескінченної кризи навколо Косово і до нежиттєздатності держави, яку західні дипломати й політики утворили разом із Милошевичем. 

І тепер, коли над Польщею чи Румунією з’являються «Шахеди», будь-яка спроба удати, що це «не наша війна», несе в собі потенціал нової катастрофи. Як і віра у те, що людина, чиї військові вбивали у Бучі, здатна запропонувати світу життєздатний варіант примирення. 

Читай також 👇
Центральна Європа: картковий будинок, що сиплеться на наших очах. Колонка Андрія Любки

Тактика хаосу

Дрони, що перетинають кордони НАТО, — лише поверхня айсберга. 

Справжня атака спрямована на довіру всередині суспільств: між партіями й урядами, між народом і армією. 

Кремль знає: хаос і підозри зруйнують Європу швидше, ніж ракети. 

Фрагментований, роз’єднаний регіон легше брати поодинці. Тим більше, коли до влади в європейських країнах прийдуть політики з ультраправого або з ультралівого таборів, зацікавлені насамперед у збереженні власної влади — навіть і шляхом компромісів з Москвою та готовності жертвувати інтересами сусідів.

Українська відповідь

Саме тому сьогодні Україна — не лише жертва агресії, а й носій єдиного реалістичного порядку денного для Центральної Європи: інтеграція до ЄС, створення поясу добросусідства, система безпеки, що ґрунтується на солідарності, а не на страху. 

Україна пропонує не теорію, а план виживання для всього регіону.

Роль США і трансатлантичної солідарності

Але цього може бути недостатньо без головного гравця — Сполучених Штатів. Європейці  можуть довго сперечатися між собою, вагатися, рахувати втрати від санкцій чи відмовок від енергетичної залежності, але тільки Вашингтон здатен задати тон і перетворити страх у рішучість. Саме так було після 1945-го, саме так мало б бути і тепер.

Америка й Європа повинні зрозуміти: «Шахеди» над Польщею та Румунією — це не локальна прикрість, а тест на життєздатність трансатлантичної солідарності. Якщо відповідь знову буде половинчастою, Росія піде далі. 

Якщо ж відповідь буде рішучою, саме ця війна може стати моментом оновлення Заходу, моментом повернення сили й довіри до колективної безпеки.

Питання тільки в одному: чи вистачить рішучості побачити в атаках не «українську проблему», а власне майбутнє. І чи готові сусіди на роздоріжжі обрати поворот на шлях солідарності, а не страху.

Віталій Портников, спеціально для Infopost.Media
Титульне фото зі сторінки автора

Рекомендуємо прочитати авторські колонки Віталія Портникова для нашого видання

* Текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки насамперед заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com

** Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».