Привид популізму над центральною Європою. Нотатки до парламентських виборів в Чехії
02 Жовтня, 2025
Радник прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана Балаж Орбан наголосив на планах свого шефа створити своєрідний «анти-Вишеград», учасники якого намагатимуться блокувати ключові загальноєвропейські ініціативи, зокрема й європейську інтеграцію України. Орбан прагне об’єднати зусилля зі своїм давнім союзником у регіоні словацьким прем’єр-міністром Робертом Фіцо, а також із чеським політиком і підприємцем Андреєм Бабішем, який претендує на посаду глави уряду після перемоги його партії на парламентських виборах у Чехії.
Логіку Орбана, принаймні передвиборчу, зрозуміти неважко. Напередодні чергових парламентських виборів в Угорщині багаторічний прем’єр активно експлуатує образ ворога. І найзручнішим кандидатом на цю роль є саме Україна — країна, яка може здаватися загрозливою для його електорату і через потенційне розростання війни, і через можливості економічної конкуренції. І тут Орбану важливо виглядати не самотнім маргіналом, а поважним лідером, погляди якого мають міжнародну, або хоча б регіональну підтримку. Саме тому для нього таким важливим є союз із главами урядів Словаччини й Чехії.
🎧 Публікацію можна прослухати також на одній з платформ:
Spreaker Spotify Apple Podcasts
Читай також 👇
Чому Угорщина не змінить позицію щодо України до квітня 2026 року — пояснює угорський експерт Андраш Рац
Якщо такий союз справді сформується, він відкриє простір для кількох історичних паралелей. Перша з них — це імперський характер можливого об’єднання, спрямованого проти України. Адже йдеться про спробу одного з колишніх центрів Австро-Угорської імперії згуртувати навколо себе частини колишньої метрополії. Якщо ж згадати, що у Відні лідери ультраправої Австрійської партії свободи поділяють схожі погляди, але не можуть реалізувати їх через відсутність підтримки з боку інших політичних сил, ми побачимо знайомий сюжет: Україна знову, як і сто років тому, опиняється на перехресті інтересів старих імперій.
Але є ще одна паралель, уже не із Австро-Угорщиною, а із радянським минулим. Вона живе у свідомості тих, хто був частиною старої системи або спекулює на ностальгії за часами, коли головною впливовою силою в Центральній Європі була Москва. Українці вже четвертий рік борються проти російської агресії, знищили тисячі окупантів, завдають ударів по російській військовій інфраструктурі на території самої Росії.
А угорці у 1956 році та чехи й словаки у 1968-му не мали змоги дати такий опір і їх змусили виживати під контролем маріонеткових урядів. Сама можливість чинити опір Росії — мовчазне звинувачення тим, хто колись змирився. Саме тому для Орбана важливо, щоб Україна зазнала поразки.
Втім, реалізувати ці плани не так просто, як здається. Навіть Роберт Фіцо є значно обережнішим у своїй зовнішній політиці, ніж його угорський колега, і підтримує постійні прямі контакти з українським керівництвом. Ще більш стриманим буде Андрій Бабіш — про це засвідчили роки його попереднього перебування на посаді прем’єр-міністра Чехії. Важко уявити, що до такої антиукраїнської коаліції приєднається Польща, навіть попри зростання ультраправих впливів у самій країні.
Читай також 👇
Радомир Мокрик. Привид популізму над центральною Європою. Нотатки до парламентських виборів в Чехії
У Варшаві чітко усвідомлюють: незалежно від політичної орієнтації уряду, головною загрозою для польського суверенітету залишається Москва. І поразка України може становити реальну військову загрозу для Польщі. Тому навіть новий польський президент Кароль Навроцький може триматися від Києва на дистанції, але не приєднуватися до антиукраїнських кроків в рамках Європейського Союзу. Тим більше, що сьогодні такі кроки навряд чи зустрінуть розуміння у Білому домі.
Адже якщо Дональду Трампу не вдасться домовитися із Путіним про припинення вогню на російсько-українському фронті, відносини між США і Росією лише погіршуватимуться. І Орбану не вдасться всидіти одразу на двох, а точніше на трьох стільцях — американському, китайському й російському. Американська адміністрація діятиме так, щоб унеможливити співпрацю між Орбаном і Путіним.
Не дивно, що угорський прем’єр збирається їхати до Вашингтона переконувати Трампа, що нові санкції проти російських нафтових гігантів суперечать інтересам Угорщини. І не дивно, що навіть американські чиновники вже помітили, що Орбан просто бреше Трампу, коли стверджує, що російський маршрут постачання енергоносіїв є єдино можливим. Насправді Угорщина може отримувати нафту через Хорватію. Так, це підвищить ціну і створить додаткові ризики для поразки Орбана на виборах, але навряд чи Трамп ставитиме локальні інтереси Орбана вище за свою власну політичну гру з Путіним.
І якщо до того ж Орбан почне створювати союзи, метою яких стане підрив спільних ініціатив Трампа та європейців, це стане для нього серйозною проблемою і може поставити хрест на «прекрасній дружбі».
Так, до виборів в Угорщині Орбан продовжуватиме намагатися експлуатувати образ ворога. Але якщо його інтереси суперечитимуть одночасно інтересам Сполучених Штатів і Європейського Союзу, йому доведеться шукати спосіб відмовитися від своєї обструкції, але по-орбанівськи, із гордо піднятою головою. І в цьому, можливо, йому й справді допоможуть Роберт Фіцо та Андрей Бабіш.
Віталій Портников, спеціально для Infopost.Media
Титульне зображення: Varosh
Рекомендуємо прочитати авторські колонки Віталія Портникова для нашого видання
* Текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки насамперед заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com
** Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».
