Угорщина — Україна: від конфлікту до захисту меншин як мети
05 Червня, 2026
Російська війна проти України стала точкою кипіння для всього нашого регіону. Я працюю з Україною вже 15–20 років і весь цей час намагаюся пояснити українцям одну річ: Словаччина – це країна, яка певною мірою перевернута догори дриґом.
У нас відбулося своєрідне зміщення із сходу на захід. Столиця розташована на заході країни, і вся політична, економічна та інституційна концентрація теж історично тяжіла саме туди. Ще у 2019 році тодішній прем’єр-міністр говорив про схід Словаччини як про окрему реальність, дуже відмінну від західної частини країни.
Контраст дуже простий. Братислава генерує величезну частку ВВП, тоді як решта регіонів дають значно менший економічний внесок. Саме тому для нас питання розвитку східної Словаччини є стратегічним.
І сьогодні добросусідські відносини з Україною – це одна з найбільших можливостей для того, щоб схід Словаччини нарешті отримав новий імпульс розвитку.
Якщо 20–25 років тому умовним «кінцем Заходу» для нас був Відень, то зараз уже й Кошице значно більше інтегроване у цей західний простір. І це фактично повернення можливостей для цілих регіонів.
І попередній, і нинішній уряд Роберта Фіцо це бачать. Так, проблем багато. Викликів теж багато. Але влада стала значно прагматичнішою та практичнішою, особливо в тих питаннях, якими попередній уряд не займався достатньо активно, зокрема щодо інфраструктури.
Саме тому я вважаю, що зараз існують два ключові напрямки для співпраці між Україною та Словаччиною. Перший – це інфраструктурна сполученість. Ми досі перебуваємо лише на початковому етапі створення спільної інфраструктури, яка б природно поєднувала Україну та Словаччину. І цей процес потрібно пришвидшувати. Другий – це енергетика. Саме енергетичні відносини зараз відкривають нові можливості, хоча водночас створюють нові труднощі та бар’єри, які також доведеться долати.
Я думаю, що зараз саме той момент, коли українсько-словацькі відносини можуть покращитися. І після наступних виборів ця тенденція може посилитися.
Читай також 👇
Час оновити доктрину: Євген Глібовицький про важливість оновлення відносин між Україною та Європою
Україна теж пережила дуже сильний прозахідний зсув. Безумовно, війна значною мірою цьому сприяла. Але за цим політичним і цивілізаційним зсувом має йти і практичний – інфраструктурний. Україна де-факто вже стає частиною Європейського Союзу – не лише через політичні процеси, а й через саму логіку війни. І це створює абсолютно нові можливості для регіону.
Водночас я думаю, що нам доведеться звикати до нового регіонального сприйняття Центральної Європи. Війна Росії проти України дуже сильно змінила Вишеградську четвірку і фактично розділила її. Я не думаю, що вона відновиться в тому форматі, в якому існувала раніше. Польща сьогодні дедалі більше орієнтується на північний, скандинавський безпековий підхід. Але натомість формуватимуться нові регіональні структури, і Україна може інтегруватися в них, зокрема через Закарпаття як прикордонний простір ЄС.
Словацька політика сьогодні виглядає дуже суперечливою, і я це прекрасно розумію. Роберт Фіцо двічі їздив до Москви, але ще жодного разу не був у Києві. Водночас він неодноразово говорив, що вступ України до ЄС відповідає стратегічним інтересам Словаччини. Як це поєднується? Насправді словацька політика завжди була дуже складною.
У словацькому суспільстві присутні сильніші проросійські настрої, ніж у частині інших країн регіону. Це не нова тенденція. Такі настрої існують ще з XVIII–XIX століття. На це вплинула і Друга світова війна, і роль Червоної армії у словацькому повстанні 1944 року. Сам Фіцо походить із посткомуністичного політичного середовища, і це теж багато що пояснює.
Але одночасно Словаччина – це країна, яка останні 30 років прагне бути частиною європейського ядра. І Фіцо теж хоче залишатися частиною цього європейського консенсусу, навіть якщо не погоджується з багатьма речами. Саме тому словацька політика виглядає як постійний баланс. З одного боку, партнерство з Орбаном і проросійська риторика, яка працює на певну частину електорату. З іншого боку, прагнення залишатися в центрі Європейського Союзу, отримувати гроші з європейських фондів і бути частиною європейської системи. Це своєрідний словацький політичний танець.
І, попри всю риторику, словацька політика щодо України залишається значно прагматичнішою, ніж може здаватися зовні. Наприклад, Словаччина збільшила постачання озброєння Україні – не як безоплатну допомогу, а на комерційній основі. Але ці поставки реально зросли у 10 разів.
Проблема також у тому, що словацька політична система дуже відрізняється від угорської. В Угорщині діє модель «переможець забирає все». У Словаччині партії змушені постійно шукати коаліції, компроміси та балансувати між різними групами впливу.
Саме тому Фіцо змушений балансувати між різними політичними аудиторіями та очікуваннями. Якби він не поїхав до Москви, це посилило б позиції крайньо правих усередині країни. Але водночас він не може дозволити собі втратити європейське фінансування чи європейську підтримку.
І в цьому складному балансі Україна іноді губиться.
Читай також 👇
Маріанна Присяжнюк: Україна на шляху до ЄС. Бути правим – замало
Мені здається, що Україна останнім часом теж дещо змістила свій фокус. Основна увага зараз концентрується на Берліні, Парижі та Брюсселі. Але Центральна Європа залишається критично важливою для України. І це стосується не лише політики, але й логістики, інфраструктури, енергетики, гуманітарної співпраці та безпеки.
Саме тому мені дуже прикро, що гуманітарна співпраця між Словаччиною та Україною сьогодні настільки слабка. Де словацька гуманітарна допомога на Закарпатті? Її майже немає. І це, чесно кажучи, сором. Ми не повинні були покладатися лише на USAID чи міжнародні гуманітарні організації. Словаччина сама могла б значно більше допомагати Україні – особливо прикордонним регіонам, які географічно й людськи є для нас найближчими.
Мені здається, що після війни і Україна, і Європейський Союз будуть зовсім іншими. І це дуже важливий момент. Тому що пришвидшена інтеграція України в ЄС – це не лише питання грошей чи політичної волі. Це насамперед питання інституційних змін – як в Україні, так і в самому Євросоюзі. Україна – дуже велика країна. А це означає, що попереду буде величезна робота.
І ще одна річ, яку важливо розуміти: сприйняття безпекових загроз у Центральній Європі завжди буде іншим, ніж в Україні. Воно відрізняється навіть між Львовом, Кошице чи Братиславою. А якщо говорити про Іспанію – то це взагалі інша політична реальність. І сьогодні в багатьох західних країнах дедалі більше уваги приділяють не лише російській загрозі, а й можливим змінам у політиці США та їхньому впливу на західний світ. Саме в цьому новому контексті й доведеться будувати майбутні відносини України та Центральної Європи.
Балаш Ярабік (Balázs Jarábik),
засновник «Minority Report Consulting» (Словаччина)
Фото: Сергій Денисенко
* Інститут Центральноєвропейської Стратегії разом з партнерами з нагоди Дня Європи провів четвертий форум «Діалоги про Європу», присвячений переосмисленню ідей об’єднаної Європи та нової Центральної Європи. Цей матеріал створено командою Інституту на основі виступу Балаша Ярабіка під час дискусії на форумі.
** Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».
