Румунія, Україна і нова архітектура Центральної Європи

Коли ми говоримо про Центральну Європу, йдеться не лише про географічний центр. Я вважаю, що Україна сьогодні стає центром усього, в тому числі й у геополітичному вимірі. І сказати це в одному-двох реченнях складно, бо регіон загалом є непростим.

Якщо говорити з румунської перспективи, ми щодня відчуваємо цю війну. Ми її бачимо і проживаємо поруч із нею. Ми прихистили українських біженців – і це вже частина реальних добросусідських відносин. Фактично ми внутрішньо прийняли, що Україна є нашим сусідом, і цей кордон дуже близький, навіть якщо іноді здається далеким.

Історично ми не завжди були найкращими сусідами. На це впливали геополітичні й двосторонні причини. Загалом це стосується всього регіону, який радше нагадує складну «ковдру» взаємних історій і взаємних чутливостей. 

Румунія має особливу позицію. Ми не належимо до формату Вишеградської четвірки, але відчуваємо свою центральноєвропейську ідентичність.

Побудова цієї ідентичності завжди була для нас важливою. Ми підкреслювали наше латинське походження як спосіб наближення до Західної Європи. Водночас це іноді означало певне дистанціювання від посткомуністичного простору, що також створювало напруження.

Ми історично мали зміну кордонів і конфлікти в регіоні, тому принцип мирних відносин із сусідами став одним із базових у нашій зовнішній політиці. І я вважаю, що нам вдалося досягти більш стабільних відносин з Угорщиною, Сербією, Україною – попри складні історичні періоди.

Що змінилося зараз – це війна і те, як вона трансформує Європу через російську агресію і події в Україні. Мені здається, що ми сьогодні вже навчилися менше дивитися в минуле і менше дозволяти історії визначати наші відносини із сусідами.

І як би складно це не звучало, ця війна стала для нас точкою, яка дозволила переосмислити центральноєвропейську ідентичність і вибудувати відносини між Румунією та Україною на нових засадах. Тепер ми виходимо з логіки спільних стратегічних інтересів Європи та євроатлантичної інтеграції. У нас є спільні виклики, і саме на них ми можемо будувати відносини.

Європа сьогодні також є фактором внутрішнього розколу в суспільствах. Це видно і в Румунії. Президент, який переміг на виборах із проєвропейською програмою, фактично намагався об’єднати суспільство довкола цієї ідеї. Але водночас у суспільстві існують різні інтерпретації того, яку роль має відігравати Румунія і як вона має співвідносити себе з Європою та США.

Сьогодні ми бачимо ширше явище – зростання підтримки націоналістичних сил не лише в Румунії, а й у Європі загалом. І цей страх може поширюватися далі, зокрема і на Україну, якщо війна завершиться у спосіб, який суспільства сприймуть як несправедливий щодо жертв і зусиль України.

Читай також 👇
Маріанна Присяжнюк: Україна на шляху до ЄС. Бути правим – замало

Центральна Європа вже стикалася з подібними викликами. Це найбільш чутлива частина регіону. Ми постійно спостерігаємо вибори у Франції, Німеччині і побоюємося посилення крайніх політичних сил. Але в нашому регіоні історично завжди існували етнічні та політичні напруження, тому будь-які хвилі націоналізму можуть швидко виходити за межі внутрішньої політики і впливати на добросусідські відносини.

У Румунії це також проявляється. Попри проєвропейську коаліцію, країна сьогодні перебуває у складному політичному балансі. Частина політичних сил маргіналізована, але у перспективі наступних виборів вони можуть посилитися. І це змушує уряд постійно тримати баланс.

Це напряму впливає і на відносини з Україною. Адже в регіоні поширені наративи: чому ми підтримуємо Україну, якщо це нібито підвищує ризики ескалації з Росією; чому ми інвестуємо в Україну, а не у власних громадян; чи отримали б ми взаємну підтримку в подібній ситуації. Такі меседжі посилює російська дезінформація, і вони знаходять відгук у частині суспільств.

Читай також 👇
Як українці в Румунії будують зв’язки між країнами та стають амбасадорами України на шляху до ЄС

Тому сьогодні перед нами стоїть дуже делікатне завдання – не допустити радикалізації суспільних настроїв і водночас не припинити допомагати Україні. Важливо не лише зберігати добросусідські відносини, а й підтримувати внутрішні цінності та політичну стабільність у Румунії.

Українська сторона також має розуміти, чому іноді румунським політикам складно робити більш рішучі публічні кроки. Це часто пов’язано з внутрішньою політичною ситуацією. Зовні це може виглядати як стриманість або недостатня прихильність, але всередині – це питання балансу.

Слід наголосити, що відсутність згадок України в політичних промовах, яка подекуди трапляється, не означає зміни позиції. Але це показує, наскільки чутливою є тема і як складно інтегрувати її у внутрішній політичний дискурс.

Водночас підтримка України залишається важливою для Румунії так само, як і для всієї Європи. Але наразі ця підтримка не завжди достатньо послідовна та інституційно закріплена. І тут є простір для покращення двосторонньої співпраці.

Дуже важливо також говорити про трансформацію Центральної Європи. Регіон шукає нові формати співпраці та нову роль у Європі. Адже Центральна та Східна Європа не повинні опинитися на периферії цих процесів.

Особливе значення має Чорноморський регіон. Без України неможливо говорити про безпеку в цьому просторі. Саме тому Україна і Центральна Європа взаємно потребують одна одну – для посилення стратегічної ваги регіону.

У сучасних умовах конкуренції і обмежених ресурсів це питання не вибору, а необхідності.

І якщо подивитися ширше, то робота над європейською інтеграцією – це марафон, а не спринт. Швидких рішень не буде. Але очевидно, що ЄС змінюється вже зараз, і Україна є частиною цих змін.

Я переконана, що через п’ять років Європейський Союз виглядатиме інакше. І Україна буде органічною частиною цієї нової архітектури – не як зовнішній фактор, а як елемент, що впливає на саму логіку змін у Європі.

Оана Попеску-Замфір (Oana Popescu Zamfir),
директорка центру GlobalFocus Center (Румунія)

* Інститут Центральноєвропейської Стратегії разом з партнерами з нагоди Дня Європи провів четвертий форум «Діалоги про Європу», присвячений переосмисленню ідей об’єднаної Європи та нової Центральної Європи. Цей матеріал створено командою Інституту на основі виступу Оани Попеску-Замфір під час дискусії на форумі.

** Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».