Словаччина наразі є серед друзів України. Президентка та представники уряду цієї країни регулярно оголошують про підтримку України і засуджують дії російського агресора. Надходить і реальна допомога зброєю. Однак вже цього року все могло різко змінитися через результати муніципальних та крайових виборів. Соціологія невблаганно показувала, що опозиційні партії (здебільшого з проросійською риторикою) випереджали провладні за довірою населення. 

Ось три чинники, які ще до виборів 29 жовтня вказували про можливу зміну влади:

• Урядова коаліція в Народній раді Словаччині на грані розпаду.
• Окрім того, опозиція має намір організувати референдум про недовіру уряду.
• На місцевих виборах саме опозиційні сили, скоріше за все, будуть фаворитами на виборах до місцевих рад.

 Місцеві вибори не вплинуть на політичний розклад

29 жовтня у Словаччині відбулися вибори голів та депутатів органів самоврядування. Варто звернути увагу на два нововведення.

У 2018 році у Словаччині відбувалися вибори голів та депутатів муніципалітетів (за аналогією в Україні – вибори депутатів сільських, селищних та міських рад та, відповідно, сільських, селищних та міських голів). А в 2018 році проходили вибори депутатів та голів самоврядних регіонів – країв Словаччини (за українською аналогією депутатів та голів обласних рад). Всього в Словаччині 8 країв, 79 окресів (округів), 2981 громада.

Цікавим є факт, що цього року і вибори депутатів та голів муніципалітетів, і вибори депутатів та голів окресів та країв проходили в один день. Більше того, вони відбувалися в один тур. Тобто вирішальними могли стати навіть декілька голосів.

Специфікою місцевих виборів у Словаччині є те, що ці вибори здебільшого виграють власне незалежні депутати, а не представники партій.

Зокрема, на останніх місцевих виборах 2018 року незалежні кандидати забрали найбільше місць у місцевих радах, вдвічі випередивши ту ж таки партію Роберта Фіцо SMER-SD, яка стала другою по кількості місць.

Ще одна особливість – є традиційно сильна партія KDH (християнсько-демократичний рух), яка має популярність на місцях і на минулих виборах вона стала третьою після незалежних кандидатів та SMER-SD, отримавши 157 голів сіл та мерів міст, а також 2350 депутатів. А от на парламентських виборах 2020 року ця партія не пройшла до парламенту, набравши трохи менше 5% голосів виборців. Тобто, християнсько-демократичний рух більш міцний у муніципалітетах, але не має яскравих політиків та достатніх ресурсів для обрання своїх представників до найвищого законодавчого органу країни.

Ще одна особливість жовтневих виборів – багато представників нинішніх провладних партій не балотувалися від своїх партій, а йшли як незалежні кандидати.

Здебільшого це через те, що наразі лідери багатьох партій компроментують себе зайвим популізмом, або незграбною політикою. При цьому це стосується як провладних коаліційних партій, які наразі не можуть знайти згоди до утримання коаліції, так і опозиційних партій, які мають явні проросійські нотки.

Яскравим прикладом є рішення голови невеличкого села Хреновец-Брусно Тібора Чічманца балотуватися на найближчих виборах незалежним кандидатом, а не від партії СМЕР (SMER), членом якої він є.

«Останньою краплею стало те, що лідер СМЕРу закликав народ «наваляти» президентці», – цитує Чічманца видання SME.

Видання також зазначає, що все більше кандидатів дійсно не хочуть йти на вибори під партійним брендом.

Ось як перед голосуванням прокоментував нашому виданню особливість місцевих виборів у Словаччині директор Аналітичного центру Comenius Analytica, словацький оглядач Владо Бачишин.

«На муніципальних виборах ми обирали голів сіл, мерів муніципалітетів та депутатів сільських і міських рад. Також того ж дня обирали депутатів та голів країв і окресів (округів). Вибори відбувались у одному турі – депутатами ради стануть обрані кандидати, які набрали найбільшу кількість дійсних голосів у виборчому окрузі, а кандидат, який набрав найбільшу кількість дійсних голосів, стане мером, головою краю чи окресу.

Найбільші шанси на виборах мали партії з сильними регіональними осередками, такі як KDH і SMER. Ці партії активно працюють з регіональною тематикою і мають багато осередків. Осередки у них є навіть у малих містах та селах.

У багатьох випадках сталось так, що ті, хто балотувався раніше від провладної OĽANO, зараз балотувались як незалежні кандидати, щоб зняти з себе не зовсім добрий шлейф.

Загалом, якогось особливого впливу на словацьку політику регіональні вибори мати не будуть», – розповів Бачишин.

Що стосується регіональних позицій деяких великих партій, то варто зазначити, що традиційно сильні позиції у партії СМЕР (SMER) колишнього глави уряду Словаччини Роберта Фіцо саме на сході країни. Прикордоння з Україною найбільш прихильне до СМЕРу та його представників, які займають проросійську позицію.

Фото: TASR

Захід країни прихильний до центристських та ліберальних партій. Що цікаво, найближчі до нас краї Пряшівський та Кошицький тягнуться горизонтально і обидва торкаються кордону. І якщо прикордоння прихильне до СМЕРУ, то центральна та західна частина цих країв вже більше прихильна до центристських партій. Тут в лідерах OĽANO та Голос (HLAS) ще одного колишнього глави уряду Словаччини – Петера Пеллегріні. Саме HLAS наразі є лідером народних симпатій. Це пов’язано з тим, що Пеллегріні обрав дуже толерантну позицію. Він в опозиції, але намагається відійти від зайвого популізму, який дуже притаманних тому ж таки опозиціонеру Роберту Фіцо.

Угорці та радикали у словацькій політиці

Окремо варто сказати про угорські партії. Поки угорці були в єдиному політичному проекті Most-Hid, то вони тричі обиралися в парламент – у 2010, 2012 та 2016 роках. Цього ж разу у Словаччині окрім угорської партії Most-Hid було створено Партію Угорської коаліції. Як результат жоден з цих політичних проектів не пройшов до парламенту. Партія Угорської коаліції набрала 3,9%, а Most-Hid всього 2,05%. Тим не менше, угорці все ще сильні у південних округах. Вони матимуть на місцевих виборах велике представництво власне в округах Дунайска Стреда, Комарно, Лученєц, Рімавска Собота та інших округах, які межують з Угорщиною і де проживає переважно угорська національна меншина.

Не варто забувати, що результати місцевих виборів також залежать і від харизматичності місцевих політиків. Свого часу праворадикал Маріан Котлеба на націоналістичних лозунгах став жупаном Банськобистрицького краю, а в 2016 році він вже провів свою партію Наша Словаччина до парламенту. Одним з основних факторів була низька явка виборців – 17%. Але цього року Банськобистрицький край за котлебівців не голосував.

Офіційні результати виборів. Муніципалітети

За підсумками, які оприлюднили в Департаменті виборів, референдумів та політичних партій, майже половину посад мерів (46,5%) займуть позапартійні кандидати, які очолять 1349 муніципалітетів. Крім того позапартійні кандидати перемогли у більш ніж третині країв.

Братислава. Посаду мера зберіг Матуш Валло (Matúš Vallo) (PS – Прогресивна Словаччина), збільшивши рівень підтримки порівняно з минулими виборами (36,5% у 2018 році) до 60,2%. Явка виборців тут склала 36,8%.

Жиліна. Мером Жиліна залишиться позапартійний Петер Фіабан (Peter Fiabáne), підтримка виборців якого у порівнянні з виборами у 2018 році дещо знизилась – з 48,1% до 45,5%.

Кошице. Тут із результатом 36,8% також мером залишиться попередній – позапартійний Ярослав Полачек, який у 2018 році був обраний від коаліції SaS, KDH, Партії угорської громади – Magyar Közösség Pártja та інших.

Пряшів. У Пряшеві з 37,3% переміг Францішек Ольга (František Oľha) – кандидат від позапарламентської сили MOST-HID, яка увійшла ще з двома партіями до Партії Угорської коаліції SZÖVETSÉG – ALIANCIA.

Трнава. Трнава ще на чотири роки також залишиться зі старим мером – позапартійним кандидатом Петером Брочкою (Peter Bročka), який перебуватиме на посаді вже третю каденцію та набрав 44,7% голосів.

Нітра. Це місто на заході Словаччини теж залишиться з попереднім очільником, кандидатом від партії SaS (Свобода і Солідарність) (у 2018 році балотувався під брендом іншої партії – ZA ĽUDÍ) – Мареком Хаттасом (Marek Hattas). Він набрав 30,8% голосів проти 42,3% у 2018-му.

Тренчин. Четвертий рік поспіль тут із рекордними для Словаччини результатами (72,9% голосів) посаду мера утримує позапартійний кандидат, колишній журналіст та журналіст, директор медійних компаній TV JOJ і STV Ріхард Рибнічек (Richard Rybníček).

Банська Бистріца. Тут втретє мером із 66,2% набраних голосів став позапартійний Ян Носко (Ján Nosko).

Результати виборів до влади краю (VÚC)

На виборах до влади краю свої посади зберегли:

Братиславський край – Юрай Дроба (SaS). Більшість депутатських місць тут зайняли представники коаліції SaS та Progressivne Slovensko (27мандатів), ще 13 мандатів отримали позапартійні депутати.

Трнавський край – Йозеф Віскупіч (OĽaNO). 13 із 40 депутатських місць отримали представники Партії Угорської коаліції Szövetség – Aliancia, 15 – позапартійні.

Жилінський край – Еріка Джурінова (OĽaNO). Тут також більшість мандатів перейшли до позапартійних кандидатів, а другий результат показала партія Hlas-SD.

Тренчинський край – Ярослав Башка (Smer). При цьому об’єднання SMER-SD та Hlas-SD змогло отримати тільки другий результат по кількості мандатів – 16 із 44. Більшість отримали позапартійні.

Кошицький край – Растислав Трнка (позапартійний). 22 із 54 мандатів у владі краю отримали позапартійні депутати, ще 11 – представники альянсу угорських меншин Szövetség – Aliancia.

Пряшівський край – Мілан Маєрський (голова KDH). При цьому до влади краю пройшли 16 депутатів від SMER-SD та Hlas-SD, 16 – від об’єднання KDH + SaS, проте найбільшу кількість мандатів таки отримали позапартійні – 27 із 65.

У Нітранському краї голову від SMER-SD змінив кандидат від коаліції Hlas – sociálna demokracia та SME RODINA Браніслав Бецик (Branislav Becík), який отримав 27,5% голосів, випередивши і позапартійних кандидатів, і кандидатку від коаліції KDH + SaS, і кандидата від Партії Угорської коаліції.

У владі Нітранського краю більшість мандатів (18 з 54) отримали представники Партії Угорської коаліції Szövetség – Aliancia.

Банськобистрицький край очолить позапартійний Ондрей Лунтер (Ondrej Lunter), який є сином попереднього голови краю Яна Лунтера. Хоч він і позиціонував себе як незалежний кандидат, однак отримав підтримку партій SaS, KDH, Progresívne Slovensko, SPOLU, Občianska conservatívna strana та Hlas

У 2017 році його батько із 25% відривом випередив скандально відомого Мар’яна Котлебу (L`SNS, Наша Словаччина).

У владі краю найбільше місць отримали позапартійні кандидати (22 мандати), представники коаліції угорських меншин Szövetség – Aliancia (9 місць) та коаліції KDH,SAS (7 мандатів).

Роми-мери

Ще одним відкриттям муніципальних виборів у Словаччині, за даними дослідників Інституту Матея Бела (IMB), стало зростання кількость мерів з числа ромської меншини. Так мерами словацьких міст і сіл стали 52 роми чи ромки. Найбільше таких прикладів – у сільських населених пнуктах району Рімавска Собота Банськобистрицького краю.

«Згідно з дослідженням Атласу ромських громад 2019 року, ми знаємо, що в Словаччині є до 171 муніципалітетів, де роми складають більше половини населення, і ще 134 муніципалітети, де вони складають щонайменше третину. Порівняно з цими цифрами кількість 52 обраних мерів все ще є відносно низькою. Проте ми можемо позитивно оцінити тенденцію зростання з 2018 року», – додав президент IMB Абель Раваш (Ábel Ravasz).

Референдум малоймовірний

Метушня у провладній коаліції перед виборами грала на руку опозиції. Колишній глава уряду Роберт Фіцо, який наразі перебуває в опозиції, свого часу оголосив про початок збору підписів за проведення референдуму про недовіру влади. Однак, останнім часом він вже менше носиться з цією ідеєю.

Вся справа у специфіці ефективності референдумів у Словаччині. Для проведення референдуму потрібно зібрати 250 тисяч підписів, що не так важко. Але результати референдуму будуть легальними лише у випадку участі у референдумі більше 50% виборців.

Історія референдумів у Словаччині показує, що з восьми проведених референдумів результативним був лише один з них. Та й той був ініційований владою.

Фото: SITA

Перший референдум незалежної Словаччини був проведений у 1994 році. Питання на ньому стосувалося прозорості коштів, за які проводяться придбання на аукціонах та під час приватизації. Тоді явка референдуму склала всього 20%.

Найбільш близьким до успіху був референдум у 1998 році, коли питання на ньому стояло про заборону приватизації стратегічних енергетичних підприємств, Тоді явка склала аж 44%, але і цього було недостатньо.

Ну а успішним став референдум ініційований владою і стосувався він питання вступу Словаччини до Євросоюзу.

Але і тоді прийшли на референдум всього трохи більше 52% виборців і понад 92% з них проголосували за вступ Словаччини до ЄС.

Що стосується референдуму щодо відставки уряду, то попри невдоволення словаками ростом цін та інфляцією критичної недовіри уряду в суспільстві ще немає. Тому малоймовірно, що на референдум прийде більше половини виборців.

Єдине, на що може розраховувати опозиція, так це використання теми референдуму та його організації, як елементу антивладної пропаганди.

Можливості для України

Невдача на цих виборах словацької політичної опозиції та збереження влади, яка відзначається лояльністю до України у війні з Росією, грає на руку Україні. Адже діюча влада активно висловлює та надає підтримку на різних рівнях – від громад до регіонів.

У контексті підтримки важливо також використати партнерські зв’язки між містами Словаччини і України. Так, наприклад, за планом післявоєнної відбудови країни, який обговорювався у липні у швейцарському Лугано та включає 24 томи напрацювань Нацради відновлення України, різні українські міста відбудовуватимуть різні країни ЄС. Подібний механізм матиме перспективу і на низовому рівні, коли міста-побратими українських міст візьмуться за відбудову окремих інфраструктурних об’єктів чи шкіл або культурних установ.

Так, наприклад, Миколаїв заручився підтримкою міста-побратима Пряшів та ще чотирьох міст з інших країн. Мукачево отримує допомогу словацьких міст Пряшів та Гумення для забезпечення внутрішньо переміщених осіб. Харків отримує гуманітарну допомогу від міста-побратима Трнави.

Прикладом такої «низової» допомоги може стати партнерство і на рівні громад чи локальних спільнот, приклад якої показала неформальна асоціація барменів Будапешта, яка передала генератор для київського бару, що допомагає військовим та киянам, які залишились без електропостачання.

Іншим прикладом співпраці може були лобіювання інтересів України не тільки для отримання допомоги, а й для її економічного розвитку. Так словацькі міста Кошице та Пряшів вже по суті стали лобістами добудови траси D1 до кордону з Україною. Запуск цієї ділянки допоможе вирішити ситуацію з кількаденним очікуванням вантажівок з одного та іншого боку кордону та прискорити переміщення вантажів.

Наразі пріоритетною для будівництва вже визначили ділянку автомагістралі від кордону з Україною до Собранце або Міхаловце. Домовились і про точку підключення української траси до автомагістралі D1 – нею стане КПП «Ужгород-Вишнє Нємецьке».

При цьому на етапі розробки проекту, не дочекавшись рішення міністерства транспорту та будівництва, ще у грудні минулого року Кошицький самоврядний край (KSK) самостійно почав готувати власне техніко-економічне обґрунтування для будівництва ділянки D1 та виділив на це півмільйона євро.

Петро Гойс та Віталій Дячук для InfoPost.Media

* Матеріал підготовлений у рамках ініціативи Re:Open Ukraine, яка реалізується Інститутом Центральноєвропейської Стратегії

Re:Open Ukraine – це проєкт Інституту Центральноєвропейської Стратегії, метою якого є перевідкрити та пояснити нову Україну як для неї самої, так і для її безпосередніх західних сусідів. Проєкт має 3 фокусні регіони України, а саме Закарпаття, Буковина та Одещина, та 5 фокусних країн ЄС і НАТО, а саме Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію.

Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.