Привид популізму над центральною Європою. Нотатки до парламентських виборів в Чехії

«Привид ходить Східною Європою, привид, який називають дисидентським рухом». Такою очевидною іронічною алюзією на комуністичний маніфест в жовтні 1978 року свій знаменитий есей «Сила Безсилих» розпочав дисидент, якому судилося стати президентом своєї країни – Вацлав Гавел. Сьогодні Європою ходить вже інший привид, привид популізму. І, здається, не обійшов він й батьківщину самого Гавела – Чехію, яка цими днями обиратиме собі новий парламент.

Теперішній глава чеського уряду Петр Фіала запам’ятався українцям як один з перших політиків найвищого рангу, який мав сміливість приїхати до Києва – ще в середині березня 2022 року. Європа ще перебувала в шоковому стані від брутального російського вторгнення, в можливість якого довго відмовлялася вірити. 

Петр Фіала – університетський професор і колишній ректор своєї альма матер в другому найбільшому чеському місті Брно, аж ніяк не схожий на військового героя. Однак в критичний момент проявив характер. Менше ніж через рік після цих подій чеська спільнота, в якої поволі почав проходити переляк але не настороженість щодо російських агресивних планів, обрала своїм президентом Петра Павела. Очевидно, що одним з найбільш вагомих козирів в колоді майбутнього президента була не лише його військова кар’єра в НАТО, а й безпосередній досвід при веденні військових операцій. 

Чехи все ще відчували загроженість і вирішили доручити найвищу посаду в державі досвідченому військовому, а не популісту Андрею Бабішу, який традиційно виступав «за все хороше проти всього погано». Так, як це й повинен робити вправний популіст. Однак вже найближчими тижнями чи навіть днями саме Андрей Бабіш має усі шанси знову очолити чеський уряд. 

***

Напередодні парламентських виборів в Чехії політичний спектр фактично розділився на два табори, але геть не в традиційно ліво-правому розрізі, а в плані популізму і дотримання реальних демократичних цінностей. На одному боці стоїть коаліція Spolu, яку очолює теперішній прем’єр і яка засновується навколо традиційної історичної правої партії ODS. По цю сторону барикад знаходиться також центристська STAN на чолі з діючим міністром внутрішніх справ Вітом Ракушаном а також ліві Piráti. 

Попри те, що ці політичні сили фактично представляють різні ідеології, їх об’єднує декілька ключових питань: однозначним пріоритетом є питання безпеки та оборони, а Росія визначається як безпосередня загроза. Очевидно, що в цих ситуативних союзників є розбіжності в окремих питаннях: щодо податків, житла ітд. Але саме така своєрідна демократична формація зуміла об’єднатися  чотири роки тому в уряді, який дожив до наступних виборів. 

На протилежному боці знаходиться рух ANO Андрея Бабіша, однозначний фаворит виборів. Поруч з ним потенційний партнер по коаліції, радикально націоналістична партія SPD, яку дещо парадоксально очолює етнічний японець Томіо Окамура. На цій же стороні знаходиться й комуністична коаліція Stačilo на чолі з Катериною Конечною, яка зуміла вдихнути нові сили у, здавалося б, вже відмерлий комуністичний проєкт. Саме Stačilo насправді становить чи не головну інтригу виборів: чи вдасться їм подолати п’ятивідсотковий бар’єр і якщо так, то на скільки саме? Теоретично до цього табора, в разі проходження в парламент, може доєднатись також угрупування Motoristé, своєрідне утворення, яке стилізується під «праву» політичну силу, однак радше нагадує клуб за інтересами популістів-євроскептиків.

Саме між цими двома сторонами – умовних урядових демократів і опозиційних популістів, за великим рахунком, й точитиметься боротьба за право створити новий чеський уряд. І як це не парадоксально, але вишукуючи на цих вихідних результати виборів в Чехії, в першу чергу варто буде дивитись не на переможця, а вниз «турнірної таблиці». Саме там, скоріш за все, буде вирішуватись доля майбутнього уряду і спрямування країни.     

«Підкова» популістів

Андрей Бабіш, який вже був чеським прем’єром і має найвищі шанси знову очолити уряд, не є типовим «проросійським» політиком. Це не Роберт  Фіцо і не Віктор Орбан. Бабіш – прагматичний, подекуди цинічний медіамагнат і бізнесмен, з декількома кримінальними провадженнями на шиї за шахрайство – і попри це, лідер найбільш рейтингової партії в Чехії. Секрет його успіху простий, Бабіш вже не перший рік дає майстер клас з популізму. Не вдаряючись в крайнощі, він, тим не менше, добре відчуває, що люди хочуть чути і обіцяє це своїм виборцям. Головне – вміння маневрувати і поміркованість. 

Тому Бабіш критикує Брюсель, але не закликає виходити з ЄС, а лише реформувати його і при цьому посилювати співпрацю з НАТО. Його партія чітко називає Росію агресором, але обіцяє зменшити допомогу Україні. Бабіш закликає до миру і урізання допомоги українським біженцям, адже чехи – передусім. І цих лейтмотивів дотримується в різних варіаціях весь «популістський» табір.

Читай також 👇
Сусіди України на роздоріжжі. Колонка Віталія Портникова

Томіо Окамура стилізується під значно радикальнішого політика. Його партія не лише описує реальність в максимально чорних тонах, але й знає, хто є причиною всіх бід – українці. Українці забрали в чехів роботу, через українців в Чехії дороге житло, через українців зросла криміногенна ситуація в країні. І попри те, що здоровий ґлузд і статистика спростовує всі ці твердження, SPD обіцяє повернути людям справедливість, довіру і гроші. Про гроші Окамура говорить як про головне в своїй кампанії – гроші є не менш важливими ніж видворення українців. Загалом SPD демонструє навіть в порівнянні з ANO Андрея Бабіша геть вульгарний популізм: дешева комуналка, високі пенсії, дешеві лікарні і доступне житло при знижених податках. Як цього досягнути залишається загадкою. Окамура також вважає, що з росіянами варто «якось домовитись» і нарешті, отримати із завершення цієї незрозумілої військової авантюри якісь дивіденди. Наприклад у вигляді відновлення постачання російських енергоносіїв.      

До цієї популістичної компанії гіпотетично може долучитись комуністичне Stačilo. Символічно, лиш нещодавно в чеському парламенті депутати проголосували закон, який забороняє пропаганду комуністичних ідей. Однак цей закон набуває чинності лише з початком наступного року. Тому вже незабаром в Чехії може виникнути неабияка колізія – комунізм заборонений, а в парламенті сидітиме оберемок чистокровних комуністів. 

Катерина Конечна, лідерка ліво-комуністичної коаліції, очікувано, взагалі не вбачає в Росії загрозу. Ворог №1 для її Чехії – це Брюсель. Конечна прагне розвалу або принаймні виходу Чехії з ЄС. Шлях до цього простий – референдуми, через які громадяни б мали проголосувати можливий вихід не лише з ЄС, а й з НАТО.  Тоді, мовляв, Чехія нарешті відновить свій суверенітет. Таким чином, популістичний тріумвірат довершується: навколо умовно поміркованішого ANO потенційно можуть прилаштуватись два крила – правих і лівих радикалів.

Парадокси чеського добробуту

Чехія, як і решта країн в регіоні, пережила протягом минулих років дві великі кризи: після пандемії Covid розпочалось російське повномасштабне вторгнення в Україну. Це відбилося на цінах і нестабільності енергоносіїв, велетенській хвилі мігрантів і політичних потрясіннях. Однак теперішній уряд, загалом, впорався з цими викликами. Економіка країни демонструє стабільність і помірне зростання, добробут тримається на рівні, соціальні проблеми як мінімум, не поглибились. В часи катаклізмів це безумовно можна вважати успіхом. Однак цього навряд чи достатньо для перемоги на виборах. 

Чеські популісти, загалом, не вигадують велосипед на порожньому місці. Їхні тези є цілком підручниковими. Спершу нагнітається відчуття зрадженості, свавілля і приниження, й самі  популісти пропонують себе в ролі тих, хто має ці проблеми вирішити. Тому гасла, на кшталт «повернемо довіру в державу», «відновимо справедливість», «вас знову почують» стали лейтмотивом цієї парламентської кампанії. Хоча як саме і в якому сенсі чехам потрібно, наприклад, «повертати справедливість» насправді незрозуміло. Вишенькою на торті популізму є вже згадане інтенсивне прагнення комуністичного блоку запровадити всенародні референдуми щодо виходу країни з НАТО та ЄС. Мовляв, «ми повернемо голос громадянам».  

Парадокс полягає в тому, що, судячи з передвиборчих соціологічних досліджень, теперішнього рівня добробуту видається замало для виживання уряду. Так само й постійного нагадування про російські загрози, які озвучує прем’єр Фіала разом з соратниками. Емоції беруть гору над раціональними аргументами, а міражі швидкого, легкого і безоплатного підвищення життєвого рівня є надто спокусливими, щоб це солодке уявлення розбилось об сувору реальність російських дронів над сусідньою Польщею чи ворожих винищувачів у повітряному просторі НАТО. Власний холодильник, як не крути, ближчий, аніж країни Балтії. А те, що його може рано чи пізно вкрасти окупант, на разі видається надто малоймовірним або, принаймні, надто віддаленим в часі, щоб цим перейматись.  

Зрештою, накручування «українського питання» також відіграє в передвиборчій кампанії важливу роль. Ні, Чехія, загалом, не скотилася до вульгарних маніпуляцій на кшталт орбанівської риторики чи непримиренності польської позиції в історичних питаннях. Але деякі політики з популістичного табора не втрачали нагоди нагадати про «проблему» українських біженців. І варто дивитись правді у вічі, нагод і приводів було достатньо. 

Читай також 👇
Чому Угорщина не змінить позицію щодо України до квітня 2026 року — пояснює угорський експерт Андраш Рац

Попри те, що якраз у Чехії українці, загалом, справді успішно інтегруються в суспільство, великий відсоток працює і приносить зиск місцевому бюджету, питання зі сторони частини чехів залишалися. Ці проблеми можуть бути справжні чи розкручені, але в руках вмілих популістів набувають справжнього резонансу: чому стільки українців призовного віку гуляє вулицями Праги? Чому вони спілкуються російською мовою, якщо втекли від російської агресії? Чому ви невдячні? Де ваша покірність? 

І ми повинні розуміти, що ці питання справді існують і їх ставлять цілком реальні живі люди. Так само, як кожен мав би розуміти свою міру відповідальності. Бо на емоційному рівні – один єдиний конфлікт з українцями чи, наприклад бійка в нічному клубі в суспільній свідомості може перекрити зусилля тисячі українців, які намагаються сумлінно працювати і стати зразковою частиною чеської спільноти. А політики, які паразитують на цьому, не втратять нагоди заробити на цьому політичні бали.   

Напередодні виборів

Соціологія напередодні виборів підказує, що переможцем перегонів однозначно будуть «стримані популісти» – ANO Андрея Бабіша. І ключове питання виборів полягає не в тому – набере ANO 27 % чи 33 % голосів. Головне питання – з ким Бабішеві доведеться формувати коаліцію. Очікувані партнери – це права популістична SPD Томіо Окамури – в них передбачається 11-14 % голосів. В разі проходження в парламент це також комуністичне Stačilo.

Ось цей ліво-право радикальний тріумвірат матиме для України вкрай сумні наслідки. Сам Бабіш, відданий своїй прагматиці, очевидно б зменшив допомогу Україні,  урізав соціальні виплати українцям, тощо. Але якщо ANO буде затиснене радикальнішими коаліційними партнерами, які зробили Україну і українців однією з ледь не ключових тем своєї передвиборчої кампанії (і, до того ж, справді простою і зрозумілою мішенню), очевидно, що саме будь-які статті бюджету, в яких міститься згадка по Україну, підуть «під ніж». 

Тому для України основний інтерес цих виборів полягає в тому, чи пройдуть до парламенту комуністи Stačilo. І значно більше, ніж просто сумний символізм, нас би мали цікавити безпосередні загрози такої можливої коаліції. В разі непроходження комуністів до парламенту, їхнє місце може зайняти партія Motoristé, які також балансують на межі подолання п’ятивідсоткового бар’єру. Однак з точки зору України нічого суттєвого б в цьому сенсі не змінилось.   

Слідом за ANO мала б розташуватись урядова коаліція SPOLU, для якої 20-23 % можна буде вважати успіхом. Їхнім партнерам пророкують відповідно: STAN – 11-13 % і Піратській партії близько 10 %. Нескладно порахувати, що цього недостатньо для складання більшості. «Демократична більшість» і збереження уряду в дещо зміненому, але посутньо в триваючому форматі можливе лише за умови, якщо дві популістичні партії, які знаходяться «на межі» – Stačilo i Motoristé – не подолають п’ятивідсоткову планку, але водночас зберуть значну частину голосів, які, таким чином просто «згорять». 

Дуже схожа ситуація трапилась в Чехії чотири роки тому, і це дало можливість обійти Андрея Бабіша і сформувати уряд без нього. Однак цього року така ситуація видається малоймовірною. Водночас, якщо б український спостерігач ставив собі питання, «за кого вболівати» на цих політичних перегонах, відповідь була б однозначна: Україні важливо, щоб ані Stačilo, ані Motoristé не пройшли до парламенту. При такому розкладі виникне простір для демократичної, або, принаймні, відносно притомної коаліції щодо України. Гіпотетично навіть якогось гібриду між двома «ворожими таборами». 

«Світло в кінці тунелю»

«Нам потрібна влада, яка дбатиме про нашу безпеку. А безпеку ми зараз маємо тому, що ми глибоко вкорінені в ЄС і передусім в найсильнішому оборонному союзі в світі – НАТО. Нам потрібен уряд, який захистить наш суверенітет у спільноті демократичних країн і не залишить нас на самоті перед російським прагненням відновити сферу впливу в східній і центральній Європі».

Таким був основний меседж президента Петра Павела у його зверненні до громадян, яке він опублікував за декілька днів до виборів. Павел як військовий і президент чітко розуміє загрози і не боїться говорити подекуди неприємні речі, за які його досить часто критикують і в Україні. Президент Чехії має справді вкрай обмежені повноваження, але його слово таки має певну вагу в суспільстві. Окрім того, в момент кризи саме президент може бути «запобіжником» при сповзанні країни в популістичне болото. Але Петр Павел точно не ламатиме через коліно волевиявлення громадян своєї країни.

Попри те, що Україні і українцям у Чехії, безумовно варто вболівати за «демократичний» табір, є висока ймовірність того, що уряд не лише змінить свого голову і формат, але й переосмислить своє ставлення до України. Якщо складуться обставини, це не буде зміна у відверто ворожий бік, на кшталт урядів Фіцо чи Орбана. Але залученість в можливій коаліції радикальніших елементів може значно погіршити відносини між країнами, або, принаймні, їхніми політичними верхівками і представниками. 

Однак навіть в такому разі не варто забувати, що чеська спільнота виразно докладається до допомоги Україні. Спадок Вацлава Гавела, його впевненість, що «правда і любов повинні перемогти брехню і ненависть» все ще живі для дуже багатьох чехів. Навіть якщо цього разу на якийсь невеликий відсоток переважать скептики щодо «українського питання».

Радомир Мокрик, історик, культуролог
спеціально для Infopost.Media
Титульне фото надане автором

Рекомендуємо прочитати інші авторські колонки для нашого видання

* Текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки насамперед заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com

** Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».