Приклад Румунії: Центральноєвропейські практики забезпечення прав нацменшин та міжетнічного порозуміння

Питання прав національних меншин у Центральній Європі вже давно вийшло за межі суто гуманітарної проблематики — сьогодні це питання безпеки, державотворення та геополітики. Росія двічі використала «захист етнічних меншин» як привід для агресії проти України, а сусідні з нею держави ЄС і НАТО регулярно стають об’єктом маніпуляцій навколо етнічної теми, спрямованих на гальмування української євроінтеграції.

Румунія — один із найпоказовіших прикладів того, як країна регіону, пройшовши стрімкий шлях від тоталітарного режиму Чаушеску до членства в ЄС і НАТО, вибудувала законодавство й інституційні механізми забезпечення прав поліетнічного суспільства — зокрема найчисельнішої угорської меншини. Досвід Бухареста — від гарантованого представництва нацменшин у парламенті до діяльності Ради національних меншин і освітніх прав рідною мовою — залишається одним із найбільш релевантних орієнтирів для України на шляху європейської інтеграції.

Наш аналітичний текст про досвід у захисті прав національних спільнот Словацької Республіки читайте за посиланням: Приклад Словаччини: Центральноєвропейські практики забезпечення прав нацменшин та міжетнічного порозуміння.

Румунія

Згідно з останнім переписом населення у 2021 році Румунія зберігає себе як поліетнічна держава з наступною пропорцією: 89,3% румуни, 6% угорці, 3,4% роми, 0,3% українці. Водночас важливою особливістю цієї пропорції є компактне проживання національних меншин у певних регіонах, що історично обумовлено.

Відтак, ключовими факторами, які впливають на сучасне румунське законодавство і практики забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин, є аналогічні до словацьких: 

• формування сучасної румунської ідентичності як протиставлення, з одного боку, слов’янській ідентичності як найбільш поширеної в регіоні Центрально-Східної Європи та Росії як ключового джерела загрози, з іншого, – угорській ідентичності та державності;
• утвердження румунської держави в сучасних кордонах, які передбачають поліетнічність з низкою історичних етнічних громад, що проживають компактно;
• стрімкий перехід у розбудові держави від авторитарно-тоталітарних практик (режим Н.Чаушеску) до демократичних з одночасною інтеграцією до ЄС і НАТО;
• величина держави та регіональні особливості, що важливо розглядати також з соціально-економічними факторами, насамперед бідністю;
• сучасна політико-правова, зокрема виборча система Румунії, яка передбачає функціонування двопалатного парламенту, пропорційної виборчої системи тощо.

Законодавство

Румунія стала членом Ради Європи в 1993 році, а Рамкову конвенцію про захист національних меншин підписала і ратифікувала у той самий рік, коли Рамкова конвенція й була ухвалена, в 1995 році. Європейську Хартію Регіональних Мов та Мов Меншин Румунія підписала у 1995 році, але ратифікувала її аж через 12 років, у 2007 році (того ж року, коли й вступила до ЄС).

Утім, не міжнародне, а саме національне законодавство Румунії є ключовою нормативною базою для регулювання сфери захисту прав національних меншин, і насамперед це є Конституція Румунії.

Конституція Румунії 2003 року описує та гарантує базові права для національних меншин та переадресовує на додаткове законодавство у цій сфері для регулювання конкретних сфер.

Зокрема мова йде про такі права, як культурна, мовна та релігійна автономія, вивчати й навчатися рідною мовою, гарантоване представництво на рівні парламенту, право використовувати рідну мову у взаємодії з офіційними інституціями, в тому числі в судах.

Читай також 👇
Румунські уроки вступу до ЄС і НАТО для України. Інтервʼю з політологом Руфіном Замфіром

Закон про вибори Палати депутатів та Сенату 2004 року є одночасно законодавчою базою для ідентифікації національних меншин, які мають право користуватися колективними правами під час виборів через створені громадські організації, що відповідно в виборчому процесі прирівнюються до політичних партій.

Позитивна дискримінація з точки зору забезпечення представництва національних меншин на рівні парламенту була передбачена в Румунії відразу після падіння режиму Чаушеску на перших же виборах 1990 року: якщо представник національної меншини не здобув мандата за загальною процедурою, передбачалася можливість його представництва у нижній палаті парламенту (Палата депутатів).

Водночас у законі надається привілей організаціям нацменшин, які вже представлені у парламенті, бо це дає їм право висувати власних кандидатів (списки) без будь-яких додаткових умов. Поза тим, у законі описуються умови, за яких можуть висувати своїх кандидатів (списки) ті організації нацменшин, які не представлені у парламенті.

Важливо також наголосити, що на відміну від доволі поширеної практики гарантованого представництва нацменшин через гарантований один мандат (представника), у випадку з румунським законодавством навіть цей гарантований представник має право голосу на рівні з іншими депутатами нижньої палати парламенту.

У контексті представництва на рівні парламенту, але й не тільки, мабуть, найважливішим органом з представництва національних меншин у Румунії насамперед з точки зору реалізації їхніх колективних прав, є Рада національних меншин. Вона була створена у 2001 році постановою Уряду як дорадчий орган при уряді Румунії, без статусу юридичної особи, який координується Департаментом міжетнічних відносин, дорадчим органом, метою якого є забезпечення відносин із законно створеними організаціями громадян, які належать до національних меншин. Рада складається з 3-х представників від кожної з громадських організацій, що належать до національних меншин, представлених у парламенті Румунії.

Наразі до складу ради входять представники 19 організацій, які представляють відповідно 20 національних меншин (чехи та словаки мають одну організацію), що є одночасно їхнім визнанням як суб’єктів представлення інтересів цієї нацменшини та власне визнанням тієї чи іншої нацменшини з точки зору її колективних прав, зокрема представництва.

Закон про освіту 2011 року реалізує 32 статтю Конституції щодо права вивчати рідну мову та навчатися рідною мовою. Румунське законодавство дозволяє нацменшинам здобувати освіту рідною мовою на всіх рівнях, але при цьому зобов’язує їх вивчати румунську мову та літературу. Цікаво, що в законі передбачено право пропорційного представництва нацменшин у керівних органах навчальних закладів та шкільних підрозділах, забезпечення нацменшин підручниками та дидактичними матеріалами з боку Міносвіти та інші права та гарантії з боку держави. Цей розділ і стаття є важливими з точки зору запозичення досвіду формулювання обсягу прав, що гарантується.

Окремої уваги в контексті українських реалій заслуговує 12 пункт 46 статті закону: “У доуніверситетській освіті вступні випробування та випускні іспити можуть складатися мовою, якою вивчалися відповідні предмети, на умовах закону”.

Читай також 👇
Oana Popescu Zamfir. Румунія, Україна і нова архітектура Центральної Європи

Закон про місцеве державне управління від 2001 року забезпечує виконання 120 статті Конституції щодо використання рідної мови нацменшинами, де вони складають певну кількість. Йдеться про критерій щонайменше 20% населення, і в таких випадках може використовуватися мова нацменшини для офіційного усного і письмового спілкування.

Закон про громадянство від 1991 року дозволяє громадянам Румунії мати або набувати також громадянство інших країн без втрати громадянства Румунії. У випадку з тією ж таки угорською громадою це має насамперед політичний та виборчий контекст, адже румунські угорці беруть участь у виборах в Угорщині, а угорські політики часто приїздять на зустрічі саме з угорською громадою, в тому числі під час виборчих кампаній. Є окрема процедура голосування на угорських виборах тих угорців, які живуть за кордоном і мають угорське громадянство, але не мають при цьому офіційної реєстрації в Угорщині. Також вони можуть голосувати лише за партійні списки.

Практики

З огляду на чисельність та політичну мобілізацію угорська громада Румунії має не тільки постійне представництво у обох палатах румунського парламенту, а й часто володіє “золотою акцією” після виборів, долучаючись до коаліцій та уряду. Водночас найбільш популярна румунська організація угорської нацменшини, яка власне зазвичай і представлена у парламенті, Демократичний союз угорців Румунії (RMDSZ / UDMR), не приховує своїх політичних вимог і цілей щодо створення територіальної автономії угорців у Румунії. Причому йдеться про територіальну автономію у різних форматах – від Секейської автономії до ширшої, яка б охоплювала більшу частину Трансільванії та історичний регіон Парціум. 

Однією з найбільш політизованих тем є використання символіки національних меншин, і це насамперед стосується угорської громади. Є численні приклади адміністративних справ щодо використання (вивішення) секейських чи угорських національних прапорів в публічних комунікаціях. Причому йдеться як про приватні, так і публічні будівлі.

Окремо тема секейського прапора час від часу виникає під час футбольних матчів національного чемпіонату, у яких бере участь секейська футбольна команда FK Csíkszereda Miercurea Ciuc. Щороку правоохоронні органи під час якогось із матчів забороняють вболівальникам команди розгорнути прапор секеїв.

У 2013 році, на знак підтримки секеїв та їхнього прагнення не стільки навіть до автономії, скільки до використання символіки в публічних справах, їхній синьо-жовтий стяг було вивішено поруч з угорським державним на будівлі парламенту в Будапешті. Його можна там побачити час від часу і досі. Мовляв, цей прапор буде висіти на угорському парламенті доти, доки його не дозволять вільно вивішувати у Румунії.

Окремо слід зауважити, що відкритим і складним залишається питання статусу та інтеграції ромської громади, яка попри офіційні дані переписів, за певними оцінками й припущеннями, може бути чисельнішою в Румунії, ніж угорська. Примітно, чимало румунських ромів ідентифікують себе як угорці та розмовляють угорською мовою.

З 2004 року у Румунії функціонує Національне агентство у справах ромів (НАР) – спеціалізований орган центрального державного управління, який є юридичною особою, підпорядковується Уряду та координується Генеральним Секретаріатом Уряду.

Дослідження підготували у 2024 році:
Дмитро Тужанський, співзасновник Інституту Центральноєвропейської Стратегії,
Віталій Дячук, аналітик Інституту Центральноєвропейської Стратегії,
Олександр Радчук, аналітик Інституту Центральноєвропейської Стратегії

Адаптація дослідження для публікації: Росана Тужанська, головна редакторка проєкту Re:Open Ukraine
Титульне фото: Vadim Ghirda / AP

* Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».