Між страхом рішень і новою відповідальністю: Центральна Європа та Україна
09 Лютого, 2026
Близько десяти років на юридичному факультеті Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича викладають курс «Права національних меншин у міжнародному праві».
Він з’явився ще до початку реального вступу України до ЄС та гострих дебатів між Україною та її сусідами через права національних спільнот – у період, коли ці питання ще не були інструменталізовані як безпекові чи геополітичні ризики.
Мета курсу – надати студентам знання про природу, сутність та особливості захисту прав національних меншин у міжнародному праві.
Викладач Іван Торончук – кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича – читає цей курс вже 7 років.
Для України подібні дисципліни в університетах – рідкість. Зазвичай це питання вивчається як окрема тема в курсі «Міжнародного права» або суміжних дисциплін, без кроссекторального підходу та прив’язки до політик добросусідства і європейської інтеграції.
Так, наприклад, відбувається в Національному університеті «Одеська юридична академія». Кандидатка юридичних наук, доцентка кафедри кримінального процесу цього навчального закладу Жанна Мандриченко зазначає, що в них в академії це питання вивчали в межах теми «Субʼєкти міжнародного права».
«У нас це було одне питання, від сили 2-3, які виносяться на одну тему, – говорить викладачка. – Ми могли про них згадати, проходячи інші теми, але це були короткі ремарки. Проте в академії раніше був окремий факультет міжнародного права, і там викладали більше предметів та додаткових спецкурсів, спрямованих на вивчення цієї дисципліни. Думаю, вони детальніше розглядали питання нацменшин, аналізували певні випадки. Але про окремий спецкурс із цієї теми не чула».
Щороку 60-100 осіб вивчають курс про права національних спільнот
У Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича курс «Права національних меншин у міжнародному праві» має власну історію, пов’язану з розвитком спеціальності «Міжнародне право» на юридичному факультеті. Потреба у такому курсі виникла в контексті дослідження транскордонної співпраці та міжнародно-правових викликів у європейському контексті.
Спочатку дисципліну викладали лише для магістрів, однак згодом її розширили й для бакалаврів спеціальностей «Міжнародне право» та «Право». Курс пройшов шлях від обов’язкової нормативної дисципліни до предмета вільного вибору.
За словами викладача курсу Івана Торончука, предмет має попит серед студентів.
«Щороку його обирають від 3 до 5 груп, тобто приблизно 60–100 осіб, які навчаються на четвертому курсі й вивчають проблематику прав національних меншин», – говорить доцент.
На цей курс записуються і студенти, які є представниками національних спільнот. Для них часто стає відкриттям міжнародно-правова база, що регламентує виклики, з якими сьогодні стикається Україна на шляху до ЄС, а також політизованість цих питань.
«З такими студентами працювати іноді навіть легше, – додає викладач, – бо вони краще розуміють виклики, які їм нав’язують, і реальність, в якій живуть національні спільноти».
Іван Торончук звертає увагу на поширений у суспільстві стереотип, нібито права національних меншин не мають реального міжнародного захисту. Саме тому курс починається з огляду джерел, що регулюють ці права, а також з опанування термінології та навичок тлумачення міжнародно-правових актів.
«Ми працюємо у трьох вимірах, – пояснює доцент, – міжнародному, регіональному (європейському) і національному. Важливо навчити студентів уникати політизації теми, чітко відрізняти правові аспекти від політичних і безпекових маніпуляцій, а також надати практичні інструменти захисту прав національних спільнот».
Досвід Румунії та адаптація моделей
Програма курсу охоплює історико-теоретичні аспекти захисту прав національних спільнот, аналіз допущених у минулому помилок та міжнародно-правові акти, що формують сучасну систему захисту прав людини.
Одна з тем курсу присвячена захисту прав національних меншин у різних країнах. Студенти виконують дослідницькі проєкти, обираючи конкретну державу та аналізуючи її законодавство щодо захисту прав національних спільнот. Головна мета – виявити ефективні міжнародні практики. Водночас на думку викладача, універсальної моделі не існує. Для України, з огляду на географію та специфіку розселення національних спільнот, найбільш прийнятним є гібридний підхід – поєднання різних моделей залежно від сфери захисту прав.
Окрему увагу Іван Торончук звертає на досвід Румунії, назвавши його одним із найбільш показових серед сусідніх країн.
«Їй вдалося поєднати нормативне закріплення прав національних меншин і розроблення реально дієвого механізму і практичної реалізації захисту прав нацспільнот. Саме цей баланс між законодавчим закріпленням і виконанням цього робить румунський досвід для нас цінним прикладом», – міркує викладач.
Серед особливостей румунської моделі – політичне представництво малих національних спільнот, зокрема можливість мати голос на державному рівні навіть без подолання виборчого бар’єра. Водночас для України, підкреслює викладач, така модель залишається дискусійною і можлива лише за умови відсутності політичної заангажованості.
Говорячи про освіту, Іван Торончук звертає увагу на румунський підхід до навчання рідною мовою як інструменту збереження ідентичності. Там законодавчо гарантовано можливість здобуття освіти рідною мовою на всіх рівнях, водночас із чітким балансом із державною мовою.
«Представники національних меншин, крім вивчення рідної мови, мають бути конкурентно придатними і володіти державною мовою», – додає Торончук.
Ще одним важливим елементом доцент назвав культурну автономію, яка в Румунії реалізується через розвинену мережу національно-культурних товариств, що отримують державну підтримку – як пряму, так і у формі грантів. Він звернув увагу на суттєву різницю між рівнем фінансування таких товариств в Україні та Румунії, а також на наявність постійного контролю за використанням коштів. За його словами, фінансування не передається на розсуд місцевої влади, що мінімізує ризики зловживань і невиконання програм.
Окремо Іван Торончук наголосив на важливості системного діалогу між державою та національними спільнотами. Він зазначив, що в Румунії для цього створено координаційні та консультаційні ради, які не є формальними структурами, а реально функціонують і мають фінансування.
«Вони налагоджують комунікацію між державою і національними меншинами, створюють певний майданчик для діалогу», – додає викладач.
Іван Торончук підкреслює: будь-які гарантії прав національних меншин мають бути забезпечені ресурсно. Саме такий підхід, за його словами, є типовим для країн ЄС і критично важливим для України в контексті європейської інтеграції.
Доцент наголошує, що для України важливо не копіювати окремі іноземні моделі, а адаптувати їх до власного конституційного, політичного, соціального контексту.
«Жодне з питань захисту прав національних меншин, – додає Торончук, – не має залишатися на добровільному розсуді, воно потребує постійної кореляції та підтримки з боку держави».
Політизація, дезінформація і роль освіти
У викладанні курсу Іван Торончук не бачить особливих труднощів.
«Насправді, головна проблема, – додає викладач, – це постійні спроби спекуляції на цій темі, особливо після початку російської агресії та дезінформації, яку поширюють. Саме розвінчування цих міфів є найбільшою складністю».
Ще одна проблема – це ознайомлення студентів із практикою різних країн у захисті прав національних меншин.
За словами Івана Торончука, після вивчення історико-правових традицій захисту прав національних спільнот і сучасних викликів навіть студенти зі скептичним ставленням розуміють, що це питання часто політично заангажоване.
«Сприйняття теми, – додає викладач, – змінилося в тому, що стало ще більш спекулятивним. Водночас у цьому є й позитив: така увага акцентує необхідність бути обачними, популяризувати права нацменшин і частіше проводити освітні заходи з цієї теми».
Важливе значення у вирішенні труднощів має залучення практиків різних рівнів – від регіонального до міжнародного. Спілкування з ними допомагає по-новому подивитися на проблему та дає глибше розуміння проблем. Зокрема, під час лекції одна із запрошених гостей курсу, Національна координаторка Верховного комісара ОБСЄ з питань національних меншин Наталія Радивинчук, розставила крапки над «і» щодо регіональних особливостей захисту прав національних меншин, що викликало жваві дискусії зі студентами.
Традиція толерантності й сучасні підходи
Іван Торончук нагадує, що освітні лекторії на Буковині існували ще в австрійський (1875-1918) і румунський (1919-1940) періоди. Тоді викладачі університету організовували публічні лекції для роз’яснення нових законів і спростування хибної інформації. Цю практику, переконаний він, варто продовжувати й сьогодні, зокрема щодо правових питань.
Чернівецький університет із моменту заснування у 1875 році був міжетнічним культурним осередком і прикладом буковинської толерантності. На думку викладача, курси з прав людини та толерантності мають викладатися не лише в університетах, а й на шкільному рівні, формуючи базові цінності.
Рівні права та обов’язки для всіх громадян України
Говорячи про європейську інтеграцію, Іван Торончук наголошує: представники національних спільнот – це громадяни України з рівними правами й обов’язками.
«Важливо не піддаватися на провокації та уважно фільтрувати інформацію. Разом із правами слід чітко говорити і про обов’язки та відповідальність перед державою», – підкреслює він.
Освітня платформа, реєстри, дебатні клуби: рекомендації для діалогу щодо прав нацспільнот
Іван Торончук зізнається: прагне, щоб в Україні були створені окремі онлайн-платформи, де кожен охочий міг би пройти курси з питань забезпечення та захисту прав національних спільнот. Вони мали б включати не лише освітні матеріали, а й зібрану нормативну базу – міжнародну, європейсько-регіональну та національну.
«Треба віддати належне Державній службі з етнополітики та свободи совісті, – міркує викладач, – на їхньому сайті вже доступна певна нормативно-правова база, проте вона є неповною. На основі цієї чи іншої існуючої платформи можна було би створити повноцінний інформаційно-освітній ресурс для широкого кола зацікавлених».
Ще один важливий крок – створення окремого реєстру рішень Європейського суду з прав людини, що стосуються захисту прав національних меншин. На думку Торончука, це значно полегшило б доступ до релевантної практики та сприяло б глибшому розумінню проблематики.
Також доцент рекомендує ініціювати створення регіональних студій або дебатних клубів, де представники національних спільнот могли б у неформальній, відкритій атмосфері обговорювати актуальні виклики.
«Це допоможе зменшити рівень заполітизованості в питаннях міжетнічних відносин. Адже часто реакція на проблеми відбувається вже постфактум, коли конфлікт загострюється. Замість цього має бути відверта й прозора розмова», – говорить викладач.
Як юридичний факультет готує фахівців для сфери прав людини
Випускники та студенти юридичного факультету ЧНУ успішно працюють у сфері захисту прав людини, зокрема в представництві Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в Чернівцях, органах місцевого самоврядування, публічної влади, прокуратурі та судах.
За словами доцента, підготовка майбутніх фахівців орієнтована не лише на формальні знання, а на формування ціннісної та професійної основи, необхідної для демократичних інституцій і верховенства права. В освітній процес закладено розуміння захисту прав національних спільнот, принципу недискримінації та міжнародних і національних правових підходів. Такий підхід забезпечує готовність до практичної роботи в реалізації державної політики у сфері прав людини та є важливою складовою європейського вектора України.
Лілія Шутяк,
регіональна координаторка ініціативи Re:Open Ukraine
Фото Андріана Фарбатюк та відділ комунікацій та брендингу ЧНУ
* Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».
