Аналітика 18 Квітня 13:46

Особливо вразливі до пропаганди угорці, які не інтегрувались в українське суспільство: історія українського угорця із Бучі

Російська пропаганда все ще отруює уявлення угорців про події та впливає на угорців Закарпаття зокрема. Тому журналіст видання Szeretlek Magyarorszag задався питанням, як українські угорці бачать своє становище, чи не бояться, що Угорщина скомпрометує їх в очах української більшості.

Свої питання він адресував юнаку Крістіану, який народився 1992 року, вже в суверенній Україні. За національністю він — і угорець, і українець. До початку війни жив із родиною в Бучі, звідки зміг вчасно втекти від росіян. Кілька днів тому він повернувся до свого будинку в Бучі.

Screenshot 9

Ти пишеш у своєму дописі у Facebook, що твою квартиру пошкоджено. В якому вона стані?

“Крім того, що відбувається в цьому місті, насправді нічого немає. Осколки пошкодили моє вікно та стелю. Але я б не акцентував на цьому, бо після насильства та вбивств, які відбулися з мирним населенням, яке тут залишається, це дрібниця. Коли вони знаходили в людей українську символіку, чи виявляли причетність до армії, людей страчували. Жінок і підлітків ґвалтували.

Тепер я повернувся в Бучу з гуманітарною місією. Я перевіз до міста карету швидкої допомоги з деякими ліками, яку надав наш з братом спільний фонд.

Коли вам вдалося втекти з Бучі?

“Ми з братом були одними з останніх, хто покинув місто, добрий місяць тому, коли мені випала нагода. Я повернувся тільки три дні тому”.

Як там тепер жити?

“Щодо інфраструктури, то я не можу сказати відсоток вцілілого. Але простіше знайти пошкоджену будівлю, дорогу, дроти, ніж неушкоджені. Наразі інфраструктура відновлюється. Рятувальники в перші дні працювали скрізь, шукаючи та знешкоджуючи міни і вибухівку. Тепер заклади охорони здоров’я знову починають працювати. Я також не можу сказати точну частку, але близько 20 відсотків компаній відновили роботу”.

Магазини, які я знаю, або пограбували, або підпалили, вони не працюють

Мешканці, які вже повернулися, волонтери, які допомагають прибирати Бучу, отримують їжу в гуманітарному центрі. Наразі їжу доставляють за певними адресами.

Ви зараз волонтерите?

“Так, я теж зголосився. Раніше я доставляв до армії на півночі України довготермінові продукти харчування, а потім допомагав доставляти продукти сюди”.

278184278 5378592368859902 1645059974245989430 N

Чи є у вас особисті втрати серед знайомих і друзів?

“Є шокуючі історії, я дуже не хочу в це вдаватися. На щастя, в моєму районі всі живі. Але в мене є знайомі, які загинули під час втечі. В Ірпіні загинув мій знайомий. Ірпінь та Гостомель були захоплені, 24 лютого у Гостомелі здійснив першу висадку десант. У старенької жінки під час втечі від пережитого стресу стався серцевий напад. Вона теж, на жаль, помела. Я не був настільки інтегрований в Бучі, живу і працюю в Києві, до якого 35-40 кілометрів, тому близьких знайомих у мене тут небагато. На щастя, за кілька днів до війни я відправив родину на Закарпаття”.

Вони ще на Закарпатті?

“Ні, вони поїхали далі до Праги. Останнім часом також стає все більше повітряних тривог. Хоча в районі Тячева, звідки родом моя дружина, поки спокійно, я хотів, щоб моя дитина могла спокійно спати і не прокидалася, щоб знову спускатися в підвал через повітряну тривогу”.

Зі своєї сім’ї тільки Ви залишились в Україні?

“Крім мене лишилась моя сестра — хірург, яка зараз допомагає військовим амінуцією та запасами ліків. Зараз вона в Ужгороді”.

Як це можна переносити без страху? Або як переносити страх, бо всі бояться?

“Страх переживав український народ кілька разів з 2014 року, коли вперше почалася кримська агресія. Потім війна навколо Донецька та Луганська. Це та сама війна, і це були перші етапи, як і планував Путін. Вже тоді серед українського народу була велика згуртованість. Маючи явні ознаки того, що росіяни знову задумали в лютому, український народ не був заляканий. Я бачив, скільки на той момент вже звернулося до підрозділів територіальної оборони (там проходить прискорена підготовка, по закінченні якої добровольці вливаються до української армії). Зверталися не лише чоловіки, а й жінки. Було ясно, що всі налаштовані не здаватися.

Ми об’єднані – від політичних лідерів до громадян. Ця рішучість і підготовка триває вже вісім років. На жаль, Росія цього не зрозуміла. Якби вона зрозуміла, то, можливо, не почала б теперішню атаку. Тоді б не було стільки невинних жертв”.

Який результат у цій війні зараз вважаєте реальним?

“Я не аналітик, я можу говорити лише про те, що бачив і чув. Існує кілька сценаріїв. Ми бачимо, що моральний дух у російської армії дуже низький. Також схоже, що з часом він буде лише знижуватись. З іншого боку, Путіну потрібна якась незначна перемога, тому що більшої досягти він не зможе. Зараз зрозуміло, що найбільша поразка в сучасній російській військовій історії — це те, що тут зазнала російська армія. Втрата двадцяти тисяч військових – це майже реальна цифра. Здається, що північ України залишається ціллю Росії, яка продовжуватиме об’єднувати свої сили в регіоні, але 95 відсотків українського народу та уряд кажуть, що ми будемо протистояти цьому. Звичайно, було б символічно, якби він зміг отримати незначні перемоги до дев’ятого травня, який є днем ​​закінчення Другої світової війни на пострадянському просторі (восьме травня в Європі). Я ще не знаю, скільки часу це займе і як перешкодить цьому контратака українських сил, яка зараз розгортається.

Як я бачу, авторитет Росії фатально впав. Як Німеччині після Другої світової війни знадобилося багато часу, щоб всі знову дивилися на неї без відрази, так і Росія матиме такий нульовий день після Путіна. Як Росію колись вважатимуть хорошим сусідом? Як люди відновлять нормальні стосунки?

Російськомовна частина України тепер зрозуміла, що після цього не можна говорити про братні народи. У той же час пропаганда промила мізки жителям Росії. Вони навіть не вірять своїм рідним.

Коли один брат живе тут, а другий в Росії, то скільки б українців тут не бомбили та скільки б не загинуло невинних людей, він просто не повірить. Він навіть не вірить своєму братові, який тут. Наприклад, Україна роками для них була нацистською країною. Тим часом багато російських солдатів були приголомшені тут у полоні, чому вони воюють. Адже ті українці, які йдуть воювати, часто так само говорять російською. У них нормальна сім’я. Але зараз це також змінюється через війну. Російськомовні люди років тридцяти-сорока воліють вживати українську мову так, як не вживали досі”.

А як щодо угорців? Як вони все це переживають? Наскільки вони були заражені проросійською пропагандою з Угорщини, яка ще не достатньо енергійно спростовується офіційною Угорщиною? І як це впливає на сприйняття угорської меншини в Україні?

“Я відчуваю, що, можливо, половина угорців Закарпаття може поспівчувати цим повідомленням. Про відкриту угорсько-російську дружбу зараз мова не йде, але є й ті, хто явно на боці України. На жаль, пропаганда працює. Як і в Угорщині, так і тут.

Особливо вразливі до цього ті, кому не вдалося інтегруватися в українське суспільство.

“Я розумію, що у людини є мова, культура. До шести років я говорив лише угорською, не знав ні української, ні російської. Проте я народився в незалежній Україні. Як Закарпаття приєдналось до України, для мене історія. Проте, якщо я живу в цій країні, я хочу розмовляти цією мовою, інтегруватися в суспільство. Погоджуюся з ідеєю Гете: чим більше мов я знаю, тим більше я людина. На Закарпатті деякі угорці вважають, що все, що відбувається із українським мовн7им законодавством, порушує їхні права.

Закон про освіту багато хто вважає образливим. Скажімо для мене це не має значення, бо я розмовляю українською, навчався в Києві. Але я впевнений, що цей закон зміниться.

Коли прийде час займатися культурою, влада неодмінно зробить цей закон більш прийнятним. Але хтось не хоче вивчати державну мову. Деякі люди також сподіваються приєднатися до Угорщини у зв’язку з війною. На це частково є економічні причини: жити в Україні завжди було важко.

Інша носить культурний характер, особливо це стосується району Берегова. Берегову завжди мало Угорщини, вони хочуть більшого. Крім того, провокації проти культурного центру та меморіальних місць також засмутили угорців. Хоча було зрозуміло, що це були провокації і зловмисники були засуджені, багато угорців досі вважають, що це було зроблено з офіційного дозволу України. Хоча про це не могло бути й мови. Україна – демократична країна, я впевнений, що вона багато зробить у майбутньому, щоб угорцям тут було добре.

Є крайні націоналісти, як і скрізь. Немає жодних доказів того, що вони вчинили вбивства. І марширувати, брати участь у акціях, вони мають на це право з точки зору демократії. З іншого боку, ті самі хлопці зараз взяли в руки зброю і воюють з росіянами на півночі України. Тепер ціною свого життя вони захищають не лише українців, а й угорців Закарпаття, щоб туди не потрапив жах, який там діється”.

Чи існує реальна загроза того, що українська громадськість обернеться проти угорців?

“Я впевнений, що це буде болюча рана, бо вона вже є. Наприклад, у Сегеді я довго сварився зі своїм родичем. Він надіслав мені чітко компліментарні до Росії статті. Але я сподіваюся, що ми це подолаємо. Це також залежить від того, наскільки люди прокинуться в реальності і вийдуть за рамки пропаганди. Але найбільш суперечливі стосунки між Україною та Угорщиною на Закарпатті. Там зустрічаються новітня історія України та старе історичне минуле угорців. Сподіваюся, що коли закінчиться війна, я зможу запросити всіх своїх рідних і знайомих, і ми зможемо разом відсвяткувати на Верецькому перевалі. Це моя надія. як і на те, що на угорців російська пропаганда так сильно не впливатиме, як зараз, на жаль”.

Нагадаємо, раніше Infopost.media поспілкувався з українським політологом, який живе в Німеччині, Іваном Стряпко щодо ставлення німців до ситуації в Україні. За його словами, у Німеччині є люди, які сильно допомагають та підтримують Україну, волонтерять, приймають українців у своїх домівках. Є й ті, хто не хоче бачити українських біженців у своїй країні. Те ж стосується і німецьких політичних сил.

 

InfoPost.Media

Фото: Christian Rythmique / Facebook


Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.

Коментарі