Після оприлюднення рішення Міжнародного кримінального суду про видачу ордера на арешт російського президента Володимира Путіна глава канцелярії прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана Ґергей Ґуйяш заявив, що Путін не буде заарештований у разі, якщо прибуде до Будапешту.

Як це зазвичай буває із заявами угорських урядовців, винним виявився не Путін, який на телевізійні камери зізнався у співучасті у викраденні українських дітей, а сам Міжнародний кримінальний суд, який своїми діями зменшує можливості завершення війни.

Реакція Будапешта на звинувачення Путіну — нехай навіть і неофіційна, таким чином, опинилася в дисонансі не тільки якщо порівнювати її зі схвальною реакцією лідерів західних країн. Навіть у дисонансі з Південною Африкою та Бразилією – країнами, які потенційно може відвідати російський президент. І у ПАР, і у Бразилії зазначили, що поважають свої зобов’язання перед МКС. І це при тому, що ці країни входять разом із Росією до клубу БРІКС і питання поїздки російського президента на саміт цієї організації до Південної Африки, як то кажуть, «зависло». А Угорщина — член НАТО та Євросоюзу, тому представники її керівництва могли б і утриматися від критики Міжнародного кримінального суду. Але – не утримуються.

І ця «політика виклику» стала останнім часом головною політичною тактикою Віктора Орбана. Ще кілька місяців тому можна було вирішити, що єдина проблема, яка розділяє Угорщину й інші країни НАТО та ЄС – це війна в Україні. І це небажання приєднуватись до всього цивілізованого світу можна було пояснити і економічною залежністю Угорщини від Москви, і особливими відносинами угорського прем’єра та російського президента.

Але коли у Будапешті заявляють, що можуть не підтримати вступ до НАТО Швеції, то це вже більше, ніж небажання підтримувати спільну позицію Заходу у війні Росії проти України

Це, можна сказати, глобальний виклик для цінностей. При цьому, якщо Туреччина, яка теж блокує шведське приєднання до НАТО, може хоча б висунути конкретні – хоч і надумані — претензії,  так Угорщина може обґрунтувати своє небажання виключно висловлюваннями шведських політиків, які не подобаються Орбану.

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган і прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан / FAZ

Можна припустити, що угорський прем’єр продовжує намацувати червоні лінії, які дозволять йому залишатися в активній опозиції Заходу і отримувати гроші від Заходу. Але насправді ця тактика призводить до абсолютно протилежного результату – пошуку інструментів ефективного ігнорування Угорщини.

Те, що цього разу Будапешту не вдалося традиційно заблокувати засідання комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ – непоганий доказ. Приблизно те саме сталося з рішенням про постачання боєприпасів Україні, яке днями було погоджено країнами ЄС. Угорщина заявила, що не братиме участі у постачанні, але її небажання було просто проігноровано.

«Терпіння наших союзників щодо ЄС перебуває на межі… Брюссель уже не цікавиться думкою Орбана. Брюссель вирішив його просто ігнорувати» – написав журналіст будапештського видання «Nepszava» Ґабор Хорват.

Орбан, здається, ніяк не може зрозуміти, що він не Путін з його правом вето в Раді безпеки ООН і навіть не Ердоган, який важливий для Заходу тим місцем, яке займає Туреччина у системі міжнародної безпеки. Що він – керівник невеликої європейської країни, яка – якщо все складеться вдало – скоро буде з усіх боків оточена територією Євросоюзу. Євросоюзу, а не ОДКБ. І намагатися у цій ситуації кидати виклик усім своїм реальним партнерам – це навіть не політичне самогубство.

Це, простіше кажучи, дурість.

Рекомендуємо прочитати авторські колонки Віталія Портникова для нашого видання