fbpx
27 Жовтня, 2024

Олександр Алфьоров: три міфи Росії про Україну

Олександр Алфьоров: три міфи Росії про Україну

У розмовах про історичні міфи варто пам’ятати: пропаганда Московії заключається в тому, що всі ці російські наративи існують тільки якщо їх не піддавати критиці. Російську версію спільної історії ніколи не варто розглядати прямо, крізь призму вибудуваних ними «залізобетонних фактів», завжди варто заглиблюватись у контекст та оцінювати поглядом збоку.

Попри свою безглуздість, завдяки імперсько-радянсько-російській пропагандистській машині такі наративи не тільки міцно вкорінились в російській аудиторії, а й продовжують циркулювати в Європі, в Україні, намагаючись переконати всіх навколо, що нас не існує.

 

Аудіоверсію колонки Олександра Алфьорова можна прослухати за посиланням.

 

Міф про один народ

Міф про те, що ми з росіянами один народ, був створений в XIX столітті. Саме тоді починають масово випускати друковані видання, у яких на рівень побутових розмов виходять повідомлення «Ах, какие прекрасние малороссийские песни». У XIX столітті утворюється та класична Російська імперія, яка шинелькою огорнула нас всіх і багнетами приперла під ребра. Їм потрібно було створити ідею про те, що ми всі — єдині. 

Насамперед почалось все з православ’я, коли нам намагались нав’язати, що всі православні – «русские». Про те, що існує «великороссийский народ», який складається з трьох компонентів: «великоросов – русских», «белоросов» та «малоросов». Політично необхідність створити цей міф полягала у тому, що Російську імперію розглядали у світі як триєдину монархію, на кшталт двоєдиної монархії Австро-Угорщини.  В корінні монархічної системи лежала ідея, що монарх є царем Великої, Малої та Білої Русі. Оскільки на той час сказати, що монарх був триєдиним правителем було неможливо, то монарші чиновники вдосконалили цю ідею. Вони сказали, що існує один «великорусский» народ і саме тоді зародилась історія про те, що існують три гілки одного народу, серед яких одна, звісно руська, є центральною.

Ця ідея завмерла в 1917 році, але відродилася наприкінці 30-х років XX століття. Особливо активно про братні народи почали говорити після війни. «Один народ» перетворився на братні народи. Але ідея залишилась незмінною — існують три нероздільні одиниці й одна з них старша.

Міф про голодомор через неурожай

Голодомор це велика історія про те, як нам ламали хребет пам’яті. У нашій пам’яті залишились тільки розповіді старших людей про те, що голод був усюди й це через неврожай та нестачу харчів. Насправді ж чому так, відповідь дуже проста: з 1929 по 1932 рік відбулося понад 4 тисячі повстань, випадків вбивств міліції, більшовиків, комуністичних робітників в Україні. Це все зупинили вигадавши найстрашнішу у світі страту — страту голодом.

Найнезахищенішими виявились три категорії людей, які просто стерли: люди похилого віку — носії розуміння про власність, активісти — головна небезпека для режиму та діти — шанс на краще майбутнє. 

Після Голодомору ми втратили загиблими мільйони людей та не оговтавшись, потрапили в Другу світову війну, а після неї — в Голодомор 1946-47 років, який забрав ще мільйон. 

Ми зайшли в 50-ті роки з тими, хто вийшов після відлиги, з таборів 1953-1958 років. Ми вийшли принижені, пригноблені, з відбитою пам’яттю і не бажанням існувати. Але тоді народилося дисидентство, народилися поети і ця квітка проросла далі.

Міф про небезпечний проєкт австро-угорського генштабу  

Це теза, яка народилася в XX столітті і її навіть повторив Путін, сказавши, що «украинцев придумали на зло России как антироссию в австрийском генштабе». Передумовою стало те, що Російська імперія фактично заборонила українську мову на території України. Водночас вона спонсорувала видання українських журналів в… Австро-Угорщині. От тільки імперські функціонери прагнули, щоб там було все лояльно до них, москвофілів.

Іван Нечуй-Левицький публікував свої перші твори в Австро-Угорщині, адже в Російській імперії українською мовою їх опублікувати не було можливості. Там же видавали свої твори Олена Пчілка, Леся Українка. Зрозуміло, що для Росії це було величезною небезпекою, адже українські твори контрабандою завозились на територію імперії. 

Тому з початком Першої світової війни й з’явився наратив про те, що українців на зло росіянам, як антиросію, вигадали в австро-угорському генштабі. Це один з живих міфів, який досі циркулює з подачі Кремля.

І це тільки незначна частина тих міфів про Україну, нашу історичну пам’ять та національну ідентичність, які роками насаджувались нашим сусідом. Це той спадок, який досі відхаркується нам кров’ю наших предків та сучасників. Це той тягар, який нам потрібно скинути, щоб довести своє право на існування.

 

Олександр Алфьоров, український історик, військовослужбовець ЗСУ
спеціально для Infopost.Media

Фото: Сергій Денисенко

 

Рекомендуємо прочитати інші авторські колонки для нашого видання

* Текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки насамперед заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com

** Матеріал підготовлено в рамках проєкту Re:Open Ukraine, що реалізується за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Group 141

Коментарі