Одещина, Закарпаття і Буковина стали полігоном використання Росією етнічної карти

Одеський регіон, як Закарпаття і Буковина, стали своєрідним полігоном, на яких росіянами відпрацьовувалися методики використання етнічної карти. В Одеському регіоні починалося все з активної діяльності консульства Росії, яке видавало подвійне громадянство, фінансувало роботу проросійських організацій і в це вкладалися досить потужні кошти, підтримувало їх інформаційно і консульство. 

З іншого боку, йшла активна робота з очорнення України як країни, в якій відроджується нацизм і фашизм. У цьому плані можемо згадати два закони від «Партії регіонів», які ще у 2008 і 2009 році були подані «Про заборону пропаганди фашизму і нацизму» від Царьова та Юрія Мірошниченка, які актуалізували цю тему, зокрема, й на міжнародній арені. Хочу згадати підписи 146 депутатів Верховної Ради від «Партії регіонів» і «Комуністичної партії», які звернулися до сейму Польщі про необхідність визнання Волинської трагедії як геноциду поляків від українців. Навіть була поїздка в Сейм.

На жаль, народні депутати від національних спільнот Одещини також брали участь у цих поїздках. На той момент Сейм був шокований і не підтримав це звернення, але ми знаємо, що зерно було посіяне і ця тема виринає уже понад 10 років у нашому спільному дискурсі. Зараз знову вона загострюється і про це говорять польські організації, які діють на теренах Одеської області. Це питання підіймається в Польщі досить активно. Їх тривожить ця тема і те, як вона буде розгортатися надалі.

Читай також 👇
Національні спільноти України виграють від вступу в ЄС найбільше

Ми мали величезну кількість спроб розхитати ситуацію саме з етнічного боку, тобто підбурити національні меншини України на протести різними дестабілізаційними заходами. Для Ужгорода це був підпал у 2018 році офісу угорців, в Одеській області у 2017 році облили жовтою фарбою пам’ятник «Ополченцам болгар» у сакральному для них Болграді, були обмальовані символами «Правого сектору» синагоги в Умані та Одесі. «Правий сектор» для росії, руку якої можна у всіх цих подіях побачити, був дуже важливим. Він проявлявся всюди, де можна і не можна.

На жаль, коли ми говоримо про цю ситуацію, маємо дуже великий інформаційний фон у момент подій і дуже незначний, коли вони розслідуються і стає відомо, що за підпалом, наприклад, офісу угорців в Ужгороді стоять поляки, проплачені проросійськими партіями. Є відповідне рішення польського суду, але про це фактично ніхто не знає і не говорить, і це величезний мінус для всіх нас і стимул для роботи надалі.

Згадуючи потужну інформаційну російську кампанію за межами України, її використання фейкових організацій та її участі на різних майданчиках, де обговорюється питання національних меншин, розуміємо, що для України наслідки такої роботи були б дуже трагічними, якби не представники національних спільнот та їхні організації. Вони з перших моментів появи таких ситуацій підвищували голос. Нацспільноти говорили: ми розуміємо, хто це робить, хто фінансує ці заходи, і несли цю інформацію не лише в Україні, але й за її межами.

У такий спосіб національні спільноти для Одещини стали тим чинником, який дуже допоміг нам у нашій роботі. Наведу кілька прикладів інформаційного спротиву, пов’язаного з культурною дипломатією. Наприклад, згадаю про представників болгарського етносу. Їх у нас за переписом 2001 року проживає понад 150 тисяч. Це досить потужний елемент етнічної структури нашого регіону. Він представлений більш ніж 15 різними організаціями. 

Наведу приклад режисерки Тетяни Станєвої, засновниці Міжнародного етнографічного кінофестивалю «ОКО», який цього року відбувся вп’яте. Коли розпочалась повномасштабна війна, вона виїхала у Болгарію. Для неї був шок, що болгари в основному дуже мало знають про реальну ситуацію в Україні. Для болгар бессарабські болгари є дуже важливим елементом їхньої спадщини й вони постійно апелюють до них. Її запрошували на різні канали, де вона розповідала про те, що Україна — це не росія, не СРСР. Вона говорила про історію, розповідала про діяльність товариств. І для багатьох це було своєрідним відкриттям. Дуже потужний її крок — коли проросійські представники болгарського парламенту  почали говорити, що болгари Одещини підтримують Путіна і чекають його з квітами. Тоді вона оголосила через соцмережі підпис листа до болгарських парламентарів, в якому говорилося, що насправді болгари хочуть жити в Україні, їх влаштовує це життя, вони укорінені на цій землі й понад те — просили зброю для захисту України.

Читай також 👇
Розірвати коло: чому на Одещині відмовляються помічати фестиваль ОКО?

Ось ще один важливий для нас і загалом для ЄС приклад. Представник єврейської національної спільноти, голова Одеської регіональної асоціації євреїв – колишніх в’язнів гетто і нацистських концтаборів Роман Шварцман, який був запрошений головою парламенту Німеччини до виступу в Бундестазі, єврей, який пережив перебування в гетто, звертався до дипломатів Німеччини. Він говорив: «Мене німці вбивали у часи Другої світової війни як єврея, а сьогодні мене вбивають як українця. Для росії неважливо, хто ти за національністю. Оскільки ти живеш в Україні, яка з погляду росії не має існувати на карті, значить ти ворог і мусиш бути знищений». 

Такі приклади донесення позицій мовами національних меншин своєї історичної батьківщини дали дуже позитивний ефект у перші дні великої війни.

Проблема захисту інформаційного простору та поширення власної інформації на інші країни – це два питання, які Україна має вирішити у найкоротші терміни. Хоча, на жаль, ці найкоротші терміни розтягуються вже на десятиліття. За минулою адміністративною реформою з 26 районів 11 межували з Молдовою, Придністров’ям. Зрозуміло, які це інформаційні загрози, коли люди «ловлять» російський канал, який поширюється із сусідньої країни, як молодь слухає це і потрапляє під певні культурні впливи.

Були зроблені певні кроки, навіть підписані деякі нормативні документи, та через певні причини це питання досі залишається актуалізованим і буде актуалізуватися й надалі.

Ми робимо все можливе, щоб цей інформаційний продукт, який створюють національні меншини, розходився якомога далі. Наприклад, створений поляками з перших днів великої війни власний канал «Життя польське» в Одесі. Цей ресурс переглянули понад 50 тисяч людей. Він розповідає реальну історію про життя поляків. Хоча в Польщі вважають, що всі поляки вже давно виїхали. Але товариство тут діє, активно працює і канал це показує. Такий продукт потрібно підтримувати не лише коштами фрілансерів чи Польщі, але й коштами державного бюджету України.

Або кінофестиваль «ОКО», який уже їздив Європою після початку великої війни. Він розповідає, як насправді почувають себе національні спільноти на території різних регіонів України. На жаль, цей проєкт жодного разу не отримав підтримки з державного бюджету, хоча вони звертались. Кошти на кінофестиваль виділяла обласна адміністрація. Це говорить про те, що не завжди центральні органи виконавчої влади розуміють важливість продукту, який створюють національні спільноти. А на це треба звертати увагу. 

Це також робота з українською діаспорою. Бо зараз це не лише питомі представники титульної нації, а представники різних національностей, адже всі вони — громадяни України.

Ярослава Різникова,
заступник директора
Департаменту культури, національностей, релігій
та охорони обʼєктів культурної спадщини Одеської ОДА
Фото: Сергій Денисенко

* Конспект з виступу на міжнародному форумі Re:Open Zakarpattia 2024, відтак у ньому представлені, перш за все, думки спікера, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки насамперед заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com.

Форум Re:Open Zakarpattia ініційований та проводиться ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» у партнерстві з представниками громадянського суспільства, органами державної влади та місцевого самоврядування, бізнесом та міжнародними партнерами.

** Матеріал підготовлено в рамках проєкту Re:Open Ukraine, що реалізується за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».