Обирають Болгарію і Румунію: чому бессарабська молодь не здобуває вищу освіту в Україні

Часто можна почути: чому наші діти не залишаються навчатися вдома, чому ми втрачаємо молодь, яка народилася і виросла в українському Буджаку? І чутки про те, що вони просто не доїжджають ні до Одеси, ні до Києва, на жаль, зовсім не чутки, а сумний факт. Але проблема не в українських вищих навчальних закладах. Абітурієнти взагалі виїжджають з країни в Софію, Бухарест, ба навіть у Стамбул чи Анкару. Причина проста: там діють бюджетні програми від урядів Болгарії, Румунії, Туреччини. І наші абітурієнти, особливо з етнічних громад, останніми роками масово обирають саме ці можливості.

Чи можна цьому протистояти? Ми розуміємо, що живемо у конкурентному середовищі, де абітурієнт і його батьки мають право вибору. Але головне зробити так, щоб після здобуття освіти вони поверталися додому. Бо Україна потребує їхніх знань і досвіду.

Перш за все, хочу наголосити: на державному рівні стратегія формування національної ідентичності часто відсутня. Проте на рівні Одеської області, зокрема завдяки пані Ярославі Різниковій, вже є реальна і відчутна підтримка національних спільнот. Наш університет, який цьогоріч відзначає 85 років, працює в самому серці української Бессарабії. Я називаю його стратегічно важливим об’єктом у стратегічно важливому регіоні. Ми відчуваємо свою відповідальність: не просто давати освіту, а зберігати ідентичність. Тому пропонуємо альтернативу: подвійні освітні програми, що дозволяють зберегти зв’язок з рідним регіоном та здобути знання, необхідні для сталого розвитку півдня Одещини. Запроваджуємо такі освітні програми, щоб утримати студентів, аби вони були корисними тут — зі знанням мов і сучасних технологій.

Читай також 👇
«Базу отримують залізобетонну!». Як учитель початкових класів у Берегові вже 36 років вчить угорських дітей української мови

Головна цінність нашого регіону — люди. Родолюбці, які підтримують освіту та культуру. Зараз надзвичайно важливо залучати молодь до діяльності національно-культурних товариств, збереження етнічної ідентичності та культурної спадщини. Адже багато наших дітей виросли на цих традиціях і усвідомлюють їхню значимість.

Цього року ми вперше отримали державне фінансування для підготовки вчителів болгарської та англійської мови. Це знаковий крок, адже жоден студент із Бессарабії останнім часом, на жаль, не доїжджав вчитися на болгарську філологію до Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, де роками на філологічному факультеті існувала ця спеціальність.

Румунська мова у складнішій ситуації: ми відновлюємо групу лише на другому курсі. А гагаузька, на жаль, взагалі під загрозою зникнення. Разом із Асоціацією гагаузьких товариств ми працюємо над тим, щоб її зберегти. Бо бачимо на прикладі албанської мови в селі Каракурт уже сталося незворотне — молодь фактично перейшла в болгарське культурне середовище, і албанської від них уже майже неможливо почути. Це величезна втрата для регіону.

Саме тому ми пропонуємо студентам обирати додаткові мови та проводимо зустрічі з молоддю для збереження унікальної мовної ідентичності. Важливо, щоб рідна мова в селах, таких як Каракурт, не зникала.

Тому наше завдання, як університету, підтримати унікальність усіх етнічних груп. Албанська, болгарська, румунська, гагаузька мови — це все частина України і її розмаїття. І, зрештою, всіх нас об’єднує саме Україна. Український народ — це представники всіх національностей, які тут живуть.

Читай також 👇
Українська громада в Румунії та румунська громада в Україні – це ті мости, які століттями зближували наші країни

Водночас я оптиміст. І фіксую позитивні зміни. Ми співпрацюємо з громадськими ініціативами, наприклад, проєктом Віктора Куртєва, який знайомить талановиту молодь Бессарабії з Києвом та Одесою. Це не формальна екскурсія: діти відвідують Києво-Печерську лавру, Unit City та інші технологічні та культурні центри, спілкуються з молодими програмістами, бачать приклади успіху та розвитку. Мета цих поїздок — довести, що Україна — точка зростання майбутнього, країна можливостей. І такі поїздки безперечно впливають на подальший вибір дітей і змінюють їхній світогляд. Важливо, щоб ці діти, навіть якщо обирають столичні чи закордонні виші, пам’ятали про свою малу Батьківщину і поверталися з дієвими й цікавими проєктами та ідеями для розвитку.

Так, є питання до системи: чи допомогло б скасування ЗНО чи НМТ? Бо часто можна почути нарікання, що бессарабські випускники його уникають, боячись не справитися із завданням. Я переконаний, що проблема не в іспитах. Проблема глибша: у створенні гідних умов для молоді. Діти мають бачити перспективи самореалізації тут, на своїй землі.

Ми пропонуємо перспективи розвитку, поєднуємо навчання з культурною та громадською активністю. Такі підходи обов’язково дадуть необхідний результат.

І це не лише про університети чи мови — це про майбутнє регіону. Збереження унікальної культурної ідентичності, підтримка національних спільнот, створення можливостей для розвитку молоді — ось що формує сильну й єдину українську націю. І я переконаний: наша молодь обере залишатися та будувати своє життя тут, у серці Бессарабії та Буджаку, разом із усією Україною. Я вірю, що більшість із тих, хто сьогодні виїхав, все ж таки повернеться. Бо наша головна цінність — це люди. Родолюбці, на яких тримається освіта, культура, громади. І майбутнє Півдня України.

Ярослав Кічук
український науковець, громадський діяч,
ректор Ізмаїльського державного гуманітарного університету,
доктор педагогічних наук, професор

* Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».