Ненсі Пелосі та уроки демократії

Спікерка Палати представників американського конгресу Ненсі Пелосі повідомила, що не буде претендувати на посаду лідера демократів, хоча й залишиться серед конгресменів. Таким чином, Пелосі виконала свою обіцянку, яку озвучила ще напередодні проміжних виборів до конгресу: дати дорогу новій генерації демократичних лідерів. Й така поведінка є нетиповою навіть для американської політики.

В наш час успіхів у медицині лідери розраховують на «вічні» кар’єри не тільки в авторитарних країнах, але й у класичних демократіях. Й, здається, скоро доведеться запроваджувати обмеження на перебування на посадах не тільки для президентів, але й для прем’єрів чи спікерів.

Тепер, на тлі рішення Пелосі залишити велику політику, її останні поїздки виглядають дійсно прощальними подорожами й кожна є справжнім уроком демократії.

Перша з цих поїздок — подорож до Києва, від якого буквально за кілька тижнів до її приїзду відступили російські війська, може викликати питання хіба що у Москві. Підтримка Сполученими Штатами та іншими демократичними країнами держави, народ якої бореться за свій суверенітет й територіальну цілісність — це константа демократії. Демократичному світу потрібно підтримувати Україну та прагнути її перемоги та поразки Росії не стільки навіть для України, скільки заради себе самих. Успіх Росії — це поразка міжнародного права, ймовірність постійних воєнних конфліктів та економічних криз. Тому економічна ціна, яку сплачує Захід за крах Росії — це гарантії порятунку для самого Заходу і, зокрема, для США.

Однак наступна подорож Ненсі Пелосі — на Тайвань — викликала питання вже у самих українців. Для чого «дражнити» Пекін, створювати реальні можливості для конфлікту у Тайванській протоці, збільшувати зацікавленість китайських керівників у союзі з Москвою?

Й тим більше запитань могла викликати подорож Ненсі Пелосі та інших американських конгресменів до Єревана. Хіба Вірменія — не союзниця Росії, тієї самої Росії, яка продовжує війну проти України? Хіба не продовжує своєї участі у створених за ініціативою Москви організаціях?

Однак сама Пелосі чітко пояснила мету своїх поїздок якраз тоді, коли літак з американською урядовою делегацією здійснював посадку у міжнародному аеропорті Тайбею. Ця мета — це підтримка демократії у протистоянні з диктатурою. А підтримка демократії — це завжди підтримка справедливості.

Коли цивілізований світ підтримає Україну у її боротьбі з Росією — це підтримка і демократичної держави, і справедливості як такої. Адже ворог намагається відторгнути й анексувати чужі території всупереч волі людей, які на цих територіях проживають. Ми з вами прекрасно розуміємо, якою є справжня ціна влаштованих Путіним «референдумів» на окупованих територіях України хоча б тому, що до появи на цих територіях окупаційних військ ані у Криму, ані на Донбасі, ані на півдні України ніколи не було й натяку на якийсь сепаратизм, на якесь бажання бути частиною сусідньої держави. Останній вільний референдум був на цих територіях 1 грудня 1991 року, коли ми всі ухвалили рішення щодо створення незалежної держави. Й на цьому історія стосунків всіх українських регіонів з Росією закінчилася назавжди.

Але тоді справедливість має торжествувати й стосовно Тайваню. Практично ніхто у світі немає сумнівів щодо територіальної цілісності Китаю. Проте Тайвань ніколи не був частиною Китаю, а комуністичного режиму у Китаї, Китаю Мао Цзедуна та Сі Цзіньпіна. Бажання населення Тайваню жити у демократичному світі потрібно поважати й охороняти. Й це — також місія Сполучених Штатів, як і інших демократичних країн. Модель єдиного Китаю й подальшого співіснування материкового Китаю і Тайваню може бути знайдена тільки шляхом мирного порозуміння.

Як і модель мирного врегулювання на Кавказі. Конфлікт між Вірменією та Азербайджаном, ба більше — конфлікт між Вірменією й Азербайджаном та Туреччиною — це складний конфлікт, корені якого сягають минулих сторіч й пов’язані з історією Османської та Російської імперій. Проте модель порозуміння якраз не в історії, навіть не у сучасності, а у майбутньому. А майбутнє — за демократіями в усіх трьох країнах. Бо тільки демократія шанує життя, свої та чужі й не перетворює життя співвітчизників на інструмент, за допомогою якого будуть створюватися монументи вождю-переможцю. У цьому сенсі візит Ненсі Пелосі до Єревана був і даниною історичній справедливості, і жестом поваги до народу, який навіть у таких складних геополітичних умовах та під жахливим тиском Росії забезпечує демократичні процедури зміни й підзвітності влади.

Й ці уроки знаменитої американської спікерки нам варто враховувати хоча б тому, що Україна, український народ мають шанс вижити тільки у світі демократії. У світі, де перемагають диктатури, країна, у якій ми сьогодні живемо й боремося, буде просто низкою маргінальних областей Російської Федерації, а більшість з нас на цій землі просто не житиме.

Віталій Портников, спеціально для Infopost.Media

Фото: Віталій Портников / Facebook

Рекомендуємо прочитати авторські колонки Віталія Портникова для нашого видання

* Текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com

** Матеріал підготовлений у рамках ініціативи Re:Open Ukraine, яка реалізується Інститутом Центральноєвропейської Стратегії

Re:Open Ukraine – це проєкт Інституту Центральноєвропейської Стратегії, метою якого є перевідкрити та пояснити нову Україну як для неї самої, так і для її безпосередніх західних сусідів. Проєкт має 3 фокусні регіони України, а саме Закарпаття, Буковина та Одещина, та 5 фокусних країн ЄС і НАТО, а саме Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію.

Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.