Від Загреба до Скоп’є: які балканські уроки євроінтеграції Україна не може дозволити собі ігнорувати
08 Жовтня, 2026
1 вересня, на першому після літньої перерви засіданні робочої групи Ради ЄС з питань розширення (COELA), Угорщина вкотре відмовилася затвердити результати скринінгу кластерів 2 і 3 для України.
«Все залишилось без змін», — прокоментував один із співрозмовників Європейської правди в Брюсселі.
Це вже третє поспіль блокування, після аналогічних відмов у липні та до літніх відпусток.
Кластер 2 охоплює внутрішній ринок ЄС, кластер 3 — конкурентоспроможність та інклюзивне зростання. Без одностайного схвалення всіх 27 держав-членів Рада ЄС не може формально відкрити переговори за цими розділами — і Угорщина добре це розуміє.
Дипломатичні джерела Європейської правди у Раді ЄС повідомили, що за заявами представників Угорщини, Будапешт готовий рухатися далі, але тільки якщо Україна зробить конкретні кроки у виконанні двосторонньої домовленості щодо захисту прав угорської національної меншини.
Паралельно Угорщина знову запропонувала затвердити лише результати скринінгу кластера 3, але виключно для Молдови. Такий варіант фактично розділив би Україну та Молдову на шляху до ЄС, і його не підтримує більшість держав Євросоюзу на чолі з головуючою Ірландією. Тому рішення знову не було ухвалено ні для України, ні для Молдови.
Мадяр — не Орбан, але результат поки той самий
Парадокс нинішньої ситуації у тому, хто саме блокує. Ще в червні Пийтер Мадяр підписав з Україною те, що сам назвав «історичною угодою». Це було двостороннє рамкове рішення щодо освітніх, культурних, мовних і політичних прав угорської громади в Закарпатті. Тоді Будапешт дав згоду на офіційний лист ЄС до Києва і Кишинева щодо відкриття кластера 6 (зовнішня політика, торгівля). Проте блокаду на кластери 2-5 Угорщина зберегла.
Сам Мадяр наприкінці червня пояснив логіку:
«Є шість кластерів, і ми не вважаємо правильним відкривати їх усі одночасно — частково тому, що чорнило на першому ще не висохло, а частково — бо це надіслало б хибний сигнал країнам Західних Балкан, які роками працюють над членством у ЄС».
І хоча це аргумент про темпи євроінтеграційних перемовин, а не заперечення Угорщиною самого членства України, однак на практиці кінцевий ефект залишається ідентичним орбанівському вето.
«Якщо дивитися на нинішню позицію Будапешта лише через призму блокування переговорних кластерів, може скластися враження, що після зміни уряду в Угорщині щодо України мало що змінилося. Угорська сторона знову говорить про ті самі 11 вимог, пов’язаних із правами закарпатських угорців, і знову пов’язує з їх виконанням просування України на шляху до ЄС. Але за зовнішньою схожістю є досить суттєва різниця», — вважає Чілла Фединець, старша наукова співробітниця Інституту досліджень меншин Центру соціальних наук (Угорщина).
На її думку, за уряду Віктора Орбана ці 11 пунктів були не стільки програмою, щодо якої Будапешт прагнув якнайшвидше домовитися з Києвом, скільки зручним інструментом для підтримання конфлікту. Іншими словами, вони були «видимою» причиною постійної напруги в українсько-угорських відносинах. Їх можна було використовувати і у внутрішній політиці, і в торгах з Брюсселем, зокрема в значно ширших питаннях відносин Угорщини з ЄС. Тому парадокс полягав у тому, що остаточне врегулювання проблеми не обов’язково відповідало політичній логіці самого уряду Орбана.
«Уряд Пийтера Мадяра також не міг просто відмовитися від цих 11 пунктів. Для угорського суспільства, особливо для його національно налаштованої частини, це виглядало б як відмова від захисту закордонних угорських громад», — каже пані Чілла. — «Тому повернення до 11 пунктів як основи для відбудови відносин з Україною було також важливим внутрішньополітичним сигналом: зміна уряду і зовнішньополітичного курсу не означає, що Будапешт перестає цікавитися становищем угорців Закарпаття».
За словами аналітикині, різниця у підходах Орбана і Мадяра радше в тактиці. Нинішній угорський уряд намагається публічно демонструвати результати домовленостей, а проблемні моменти не перетворювати автоматично на предмет гучного політичного конфлікту. Саме в цій логіці варто розглядати згоду Будапешта на відкриття 1-го і 6-го кластерів: сам факт домовленості щодо 11 пунктів був сприйнятий як достатня підстава для демонстрації доброї волі. Це був сигнал і Києву, що новий Будапешт готовий до компромісів, і Брюсселю — що угорська зовнішня політика щодо України справді змінилася.
«Але це не означає автоматичної згоди на відкриття всіх наступних кластерів. Тут уряд Мадяра займає достатньо послідовну позицію: якщо домовленість досягнута, він очікує її виконання і конкретних кроків української сторони. А з реалізацією окремих домовленостей справді є відставання. Тому нинішнє блокування 2-го і 3-го кластерів варто сприймати не зовсім так само, як блокування часів Орбана: радше як інструмент тиску для виконання вже погодженого, а не як спосіб зберегти сам конфлікт».
Що саме вимагає Будапешт
Угорщина наполягає на конкретному прогресі у виконанні червневої двосторонньої угоди. Ця угода закріпила права угорськомовної громади Закарпаття — освіту рідною мовою, культурну автономію, представництво у місцевому самоврядуванні. Будапешт не задоволений темпами імплементації і використовує право вето як єдиний реальний важіль тиску на Київ.
«Важливо також розуміти, що означає виконання більшості з цих 11 пунктів на практиці. Значною мірою йдеться не про створення для закарпатських угорців якихось принципово нових прав, а про надання більш надійних законодавчих гарантій тому, що значною мірою існує й сьогодні. Простий приклад — використання угорської національної символіки. Питання полягає в тому, щоб відповідні можливості не залежали від рішень місцевої влади, які потрібно періодично поновлювати, а були чітко гарантовані законом», — вважає Чілла Фединець.
Проблема в тому, що механізм двосторонніх угод і механізм переговорного процесу ЄС існують у паралельних правових площинах. Тому прогрес в одному не конвертується автоматично в розблокування іншого, особливо коли одна зі сторін використовує їх як інструменти тиску.
«Думаю, що в питанні блокування Угорщиною євроінтеграції України ми бачимо одразу кілька проблем. Перша і найбільш очевидна — це те, що угорський політикум просякнутий травмою Тріанону і використовує її за будь-якої можливості», — каже український політолог, директор Інституту світової політики Євген Магда. — «Друга проблема полягає в тому, що Пийтер Мадяр виявився набагато більшим спадкоємцем Віктора Орбана, ніж багато хто розраховував, і тому використовує слабкі місця України. Тобто коли в питанні угорської меншини в Україні говорять про перепис 2001 року, то це використання української слабкості. Звісно, ніхто не заважав Україні за 35 років провести більше, ніж один перепис. Та з іншого боку якось не по-сусідськи використовувати той факт, що в Україні зараз війна. Цей факт угорська сторона ігнорує і намагається протиснути необхідні для себе варіанти рішень».
Чергове засідання COELA було заплановане на середу, 2 вересня, однак України та Молдови в порядку денному не було. Це означає, що найближчим часом прориву не очікується. Кластери 2 і 3 залишаються заблокованими вже третій раз поспіль, а видимого механізму розв’язання, що не зачіпає або двосторонню угоду про меншини, або принцип одностайності в Раді ЄС, наразі немає.
Одинадцять держав-членів ЄС уже запропонували скасувати право вето у зовнішньополітичних рішеннях, це стало безпосередньою відповіддю на серію угорських блокувань. Однак ця ініціатива також потребує одностайності для зміни договорів, тобто сама по собі може бути заблокована Угорщиною. Тобто питання чи знайдуть Київ і Будапешт формулу компромісу до наступного раунду COELA, чи євроінтеграція України й надалі залежатиме від темпів вирішення закарпатського питання залишається відкритим.
«Для мене на сьогодні головна загадка у тому, наскільки швидко Орбан своєю спадщиною потягне Пийтера Мадяра на дно. Оскільки будь-який популізм має властивість вичерпуватись. І якщо Мадяру в осяжній перспективі, скажімо на першу річницю свого прем’єрства, не вдасться досягнути суттєвих зрушень, то йому далі буде достатньо важко», — зазначає Євген Магда. — «Але потрібно розуміти, що палки в колеса євроінтеграції України — це і ставлення Будапешта до Брюсселю та демонстрація своєї окремішньої позиції. І виникає питання, як швидко після 11 вимог, які висунув свого часу Віктор Орбан та переозвучив Пийтер Мадяр, перевтіляться у, наприклад, 12 вимог до Європейського Союзу. Якщо тенденція розвитку ситуації збережеться, то це лише питання часу».
