Національні спільноти України виграють від вступу в ЄС найбільше

Говорити про Центральну Європу варто в широкому сенсі — маючи на увазі її як регіон між Балтійським, Чорним та Адріатичним морями, тобто майже всі країни між Естонією та Албанією, включно з Україною. Першою важливою характеристикою цього регіону є доволі унікальна різноманітність — релігійна, етнічна, мовна, яка є даністю.

Сусіди, кордони з часом змінювалися, тому вони часто не зовсім точно відображають етнічний склад країн. Тому ми маємо польські меншини в Литві, в Чехії, в Україні, угорців у всіх регіонах, українців також у низці країн. З точки зору національних меншин наразі ситуація, мабуть, найкраща в історії, особливо в країнах-членах ЄС. Але це не означає, що всі їх проблеми, пов’язані із визнанням та захистом прав вирішені, бо це завжди елемент переговорів і певного компромісу. 

Ми, очевидно, маємо приклади мирного співіснування протягом останніх десятиліть і спадщину насильства, з якою нам доводиться мати справу. Все це ускладнює постімперський фактор, тобто той факт, що 200 років тому в цьому регіоні, в основному, домінували чотири імперії: Російська, Прусська, Австрійська, Османська. Як спадок цього ми маємо постімперські імперії або країни з імперським мисленням, які використовують питання національних спільнот як зброю або інструмент тиску.

Ми маємо пам’ятати про те, що є ворожий гравець, який хоче інструменталізувати це питання. Та це не означає, що всі проблеми, які ворог інструменталізує, не є реальними. 

Найгірше, що зараз може бути в міждержавних відносинах України з сусідами в питанні національних спільнот  — це неправильне сприйняття, перекручення інформації.

Якщо ви поїдете в Будапешт, ви можете часто чути, що на вулицях Закарпаття, в основному, не можна розмовляти угорською мовою, що угорців б’ють. І це повністю вигадані наративи навіть попри те, що ситуація із захистом прав не ідеальна.  Якщо поїдете до Києва, іноді можете почути, що Угорщина хоче повернути свої історичні землі й це те, що мотивує угорський уряд поводитись так, як він поводиться у цій ситуації. І це також неправда. 

Навіть якщо опустити те, що в Угорщині немає іредентистських фантазій, то йдеться здебільшого про політичне виживання конкретного уряду. Тому, наприклад, Закарпаттю варто показувати, якою ситуація тут є насправді. Адже ця проблема неправильного сприйняття та перекручування, постійно повторюваних наративів тільки посилюється зовнішніми факторами.

Питання нацменшин дійсно потрібно вирішувати й в цьому важливу роль відіграють самі національні спільноти. Це не тільки двостороннє питання між державами. 

Попри те, що захист прав нацменшин є однією з умов вступу до ЄС, сам Євросоюз його вирішення не регулює. Це питання має вирішитись на етапі підготовки до вступу. А виграють від вступу нацменшини, можливо, найбільше і безумовно вони мають бути агентами змін у цьому.

Анджей Садецький,
керівник Центральноєвропейського департаменту OSW (Польща)
Фото: Сергій Денисенко

* Конспект з виступу на міжнародному форумі Re:Open Zakarpattia 2024, відтак у ньому представлені, перш за все, думки спікера, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки насамперед заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com.

Форум Re:Open Zakarpattia ініційований та проводиться ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» у партнерстві з представниками громадянського суспільства, органами державної влади та місцевого самоврядування, бізнесом та міжнародними партнерами.

** Матеріал підготовлено в рамках проєкту Re:Open Ukraine, що реалізується за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».