Попри скасування виступу гурту «Хейтспіч» на фестивалі в Чорноморську, уникнути реальних висловлювань, які образили певну групу людей, так і не вдалося. Проте ззовні, судячи з бурхливих обговорень у соцмережах, це мало трохи інший вигляд, бо не були враховані всі місцеві складники контексту.
Я планувала писати про актуальні дискусії з фестивалю, де з певним острахом обговорювали ситуацію, яка наразі склалася на Півдні нашої країни. Здебільшого спікери були переконливі, озвучені думки — вчасні й помічні для усвідомлення процесів. І треба ж було такому статися, що найгучнішою подією заходу, яку інтенсивно, а часто й токсично, обговорює вся країна ось уже кілька днів поспіль, визнано недоречне висловлювання запрошеної співачки Христини Соловій зі сцени фестивалю.
І головна проблема, як на мене, полягає не в обсценній лексиці.
По-перше, на превеликий жаль, усі прагнення організаторів, напрацьовані спікерами бачення покращення ситуації, роздуми задля знайдення виходу, загубилися на тлі мізерного скандалу.
Зацікавити провідні ЗМІ країни власне ідеями фестивалю, що задумувався задля знайомства південної Бессарабії з якісною українською культурою, і з бажанням заповнити культурний вакуум, який там виник після заборони всього російського, було завдання з кількома зірочками. А от недоречне висловлювання, що спричинило скандал, залюбки висвітлювали всі, збираючи десятки тисяч переглядів.
Нагадаю, що перший фестиваль, як і планувалося, відбувся в рідному для засновника Сергія Гнезділова містечку Вилкове (звідтіля й українізована назва). А ось другий — провести там уже було зась, адже після підриву росіянами мосту в Затоці потрапити туди через пости прикордонників, особливо чоловікам, фактично не реально.
Саме тому організатори вирішили цю проблему, обравши місцем проведення Чорноморськ. Місто, яке наразі знаходиться під майже щоденними обстрілами. У новинах ви це не завжди можете прочитати, навіть якщо були жертви обстрілу, бо ж останнім часом журналісти зазвичай бережуть своїх читачів.
Тож фестиваль тут був потрібний як ковток позитиву. І містяни раділи можливості побачити українське кіно, почути найкращих письменників країни, подискутувати з інтелектуалами й поспівати з тими, хто останнім часом не сильно часто радує їх своїми виступами. І їм таки протягом чотирьох надзвичайно насичених днів це вдалося.
І ось тут окреслюється друга проблема: люди прийшли причаститися якісною українською культурою, їм це обіцяли організатори. Натомість почули, після багатьох компліментарних речей про своє місто, образливе висловлювання, щодо його назви, деколонізованої ще в 2016 році.
Але це зовсім не означає, як може здатися здалеку, що чорноморці і досі добре ставляться до Ілліча чи попереднього топоніма. Варто пам’ятати, що саме вони підтримали перейменування. Але їм явно не сподобалося, що їх повчає гостя міста, яка точно ніколи не взувала їхнє взуття. У висловлюванні Христини вони почули зневагу і нехтування їхніми почуттями, повчання від людини з зовсім іншим досвідом.
Варто врахувати, що для багатьох чорноморців процес самоідентифікації був досить травматичним і болючим. А місто, яке мало назву тирана, для них рідне, і іншого вони не мають. І повірте, більшість молодих людей анічогісінько не знали про Ілліча й точно не асоціювали своє місто з ним. Мало того, старше покоління задля заспокоєння розповідало, що новостворене місто носило ту ж назву, що й сусіднє село — на честь святого Іллі. Таке собі пояснення, звісно, але люди вірили і в це. Стара назва досі «красується» чи не на всіх важливих документах містян, і це великий шматок їхнього життя, а не пієтетне ставлення до вождя пролетаріату.
Серед людей, яких образило недоречне висловлювання співачки, багато знаних справжніх патріотів міста, це і волонтери, і військові, і люди, які розпочинають свій день з донату на армію, а зовсім не «вата», в якої палає, як висловлювалися ті, хто дивився на ситуацію здалеку. Звісно, і такі, мабуть, серед обурених є, але вони здебільшого уїдливо радіють, що фестиваль був на межі зриву. Шкода, що через зайві емоції і образу також (на Христину відкрили провадження за скаргами містян), молода співачка не змогла це розгледіти, зрозуміти й залагодити конфлікт.
Висновок такий: нам усім у рамках розмов про декомунізацію, про формування спільної політичної нації конче необхідні терпіння і чуйність одне до одного.
Конфліктних ситуацій та образ, на які ми зараз не повинні витрачати свій безцінний ресурс, варто уникати. Адже поляризація суспільства сьогодні на руку тільки ворогу (звісно ж, і пропагандеса скабєєва написала про цей прикрий випадок і «сусіди» в коментарях тріумфують).
Нам варто бути стриманими, бо емоції тут не найкращі помічники, толерантними, бо ж нашим завданням точно не має бути бажання образити, й обов’язково треба зважати на доречність і контекст. Враховувати, що перехід цей часто болісний і складний.
І усвідомлювати, що в будь-якій внутрішній дискусії перед нами — не вороги. Бо ворог насправді один, він наступає зі сходу і не гребує жодними методами, щоб нас захопити й поневолити. Не треба йому допомагати зсередини.
Світлана Бондар для Infopost.media
* Матеріал підготовлено в рамках проєкту Re:Open Ukraine, що реалізується за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».