Мультикультурність в Одесі треба відновлювати, а не охороняти

Про що ми говоримо, коли говоримо про Одесу? Що найважливіше з того, що місто може розповісти про себе світові? Самому собі? На які питання ми відповідаємо, коли говоримо про пам’ять? Чим є одеське минуле? Якої воно глибини? А чим є одеська пам’ять? Вона збігається з поняттям минулого? 

Коли ми спостерігаємо запеклі суперечки про те, як говорити про минуле, добре було б почати не з обговорення особистостей, а з того, яку історію про місто можна розповісти. Одеса не єдине місце в світі, куди життя приходило хвилями в різні епохи, обривалося та відновлювалося. Де звучали різні мови та куди накочувалися різні імперії. В чому його особливість на тлі купи паралелей?

Якщо ми придивимось до історичної долі цієї точки на мапі в різні епохи, вона залишається незмінною з 5 століття до н.е. В цій точці зустрічалися різні світи, пробудовувались мости між цивілізаціями. Середземномор’я зустрілось тут зі скіфським світом, великою степовою цивілізацією. Такі мости потім створювались за участі різних гравців на історичній сцені, але завжди зі збереженням сюжету. На відміну від інших точок вдалої міжнародної торгівлі, ця точка на мапі завжди була цікава як точка зернової торгівлі, тобто уявити собі Одесу (зі всіма прото-Одесами) без степу, з якого власне везли це зерно, неможливо. 

Читай також 👇
Володимир Півторак. Одеса: спочатку було Зерно

Сама природа точки зустрічі світів обумовлює наявність тут людей різних мов, релігій тощо. Тут створювалися факторії, колонії, громади – різне. Хтось пускав корені, прокреслюючи лінії культурної мапи регіону. Коли сюди зі зброєю приходила чергова імперія, частина населення зникала – через фізичне вбивство або втечу. На спорожніле місце приходили нові люди. Зміни населення – це не тільки сліди збагачення торгівельних зв’язків.

Точка на мапі, де зараз знаходиться Одеса – це точка зустрічі моря та степу, яка створювала можливість для контакту цивілізацій. Одеса – не тільки про море. Це й про степ. Це важливо в контексті уявлень про неживу пустелю, посередині якої нібито стояла Одеса. Без степу всіх цих прекрасних містків між світами не сталося б. Зерном звідси торгували і в часи грецької колонізації, і в османський період, і за російсько-імперських часів. Єдиний час, коли Одеса не була простором вільної торгівлі – це радянський час. Коли в 2022 одеський порт на декілька місяців замовк, тільки сліпий не помітив, наскільки важливо для світу збереження містка з українським зерновим степом.   

Звісно, торгівельні регіони є місцем співіснування багатьох культур. Мультикультурність одеського регіону є фактом, з яким, напевно, ніхто не сперечається. Я б тільки уточнила, що мультикультурність в Одесі треба відновлювати, а не охороняти. Одеса після Другої світової це мономовне радянське місто. Ще в середині 80-х я зустрічала старших одеситок, які розповідали про двори свого дитинства, де люди розмовляли трьома або чотирма мовами. Що сталося? 

Читай також 👇
Одещина, Закарпаття і Буковина стали полігоном використання Росією етнічної карти

По одеській багатокультурності пройшли катком спочатку радянські політичні репресії з «національними операціями» (польською, грецькою, німецькою тощо), потім Голокост, потім радянська політика антисемітизму, запущена після 1948 року – ідишу воліли не вчити молоде покоління, щоб максимально його убезпечити через розчинення в загально-радянському, а за іврит радянська влада карала дуже серйозно. В комунікативній пам’яті не залишилося також слідів політики «коренізації» 20-х років 20 століття. Тобто, декілька десятків років Одеса була мономовною та монокультурною за великим рахунком — російською. Зараз Одеса принаймні двомовна, тобто, насправді трохи ближча до того, що називають мультикультурністю. 

Одеса забула, що означає бути мультикультурною на практиці. Навчитися вимовляти ім’я Менделе Мойхер-Сфоріма, яке зараз є на мапі міста – це якраз крок до мультикультурності. Чути українську в текстах Зеєва Жаботинського чи того самого безкінечно критикованого Бабеля – це крок до мультикультурності. Здавати собі справу, що виключна російськомовність міста є як раз спотворенням нормального стану існування Одеси – це крок до мультикультурності. Перезавантажити так званий одеський літературний канон – це крок до відновлення одеського феномена. 

Міста змінюються та шукають відповіді на нові питання, які є болючими та гострими саме зараз. Минуле відповідає на питання сьогодення, бо сьогоднішня людина придивляється до того, що вчора могло бути не дуже цікавим або навмисно замовчаним. Пам’ять – це не тільки простір, де зберігається знання, але й простір забування. І моменти потрясінь – це як раз моменти нового погляду на минуле. Це нормально. Нормально ставити нові питання до минулого.

Мій хороший приятель ще з 80-х багато їздив до археологічних експедицій, доїжджав до Узбекистану. В одній експедиції йому закинули – ой, ти якийсь не такий одесит, ось у нас був минулого сезону такий одесит, він прям розмовляв, як герої Бабеля. Мій приятель відповів, що значить, цей археолог відстав від реальних одеситів на півстоліття. Це були вісімдесяті, нагадаю. 

А зараз 2025. Ми живемо десять років у війні, історія відбувається у нас на очах – і Одеса є не тлом подій, а суб’єктом. На жаль, міфологічний образ «бандитського міста» продовжує жити в свідомості навіть наших співвітчизників. Коли в 2024 році проводилися опитування щодо образу Одеси в очах мешканців різних міст України, там з’являлося різне – і Олександр Ройтбурд, і Жванецький. 

Але там не було дуже важливого моменту – того, що в 2014 році Одеса зупинила «русскую вєсну». Чому? Тому що це дуже не вписується в стереотипний образ «руського міста». Але коли реальність не вписується в стереотип, напевно, треба змінювати стереотип. Бо він не відповідає реальності. 

Оксана Довгополова,
докторка філософських наук (Одеса)
Фото: Олег Синьков

Рекомендуємо прочитати колонки інших авторів для нашого видання

* Текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки насамперед заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com

** Матеріал підготовлено Інститутом Центральноєвропейської Стратегії в рамках проєкту Re:Open Ukraine, що реалізується за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».