Між двома Європами: чому Буковина важлива для європейської інтеграції України

У вас є відповідь на запитання, що таке Центральна Європа? Я також не впевнений, що можу чітко сказати. Але коли я її бачу, то розумію, що це вона.

Якщо ви поїдете до Варшави чи Кракова і запитаєте, що таке Центральна Європа, поляки – політики чи інтелектуали – скажуть: «Звичайно, це ми». Те саме ви почуєте в Празі, Братиславі чи Будапешті. Це ми – поляки, чехи, словаки, угорці. Коли вони рухалися до Європейського Союзу, то створили Вишеградський формат. І зверніть увагу: навіть якщо румуни намагалися долучитися, їх не взяли. Чому? Бо для цих еліт це вже Балкани – інша історія.

Центральна Європа – це про європейське відродження, про історію, на яку часто дивляться через оптику католицтва. Подивіться на колишню Югославію. Якщо ви запитаєте у Франції, чи є хорвати європейцями, вам скажуть: «Так, звісно». Про словенців, можливо, згадають не всі, але теж скажуть, що вони європейці. А все інше – Сербія і далі – це Балкани. Це теж Європа, але «інша Європа».

І тут виникає питання: чи є Буковина і Чернівці частиною Центральної Європи? Згадаймо тут про Пауля Целана, Йозефа Рота і всю цю культурну спадщину. Але наша ідентичність – це не лише те, як ми себе визначаємо, а й те, як нас визначають інші.

У 1983 році Мілан Кундера написав есе про Центральну Європу, яку взяли в заручники. Це було задовго до падіння Берлінського муру, але текст сильно вплинув на європейські дискусії. Він писав, що Центральна Європа – це простір католицької культури: поляки, чехи, словаки, угорці. Все інше, включно з нами, – це Європа з візантійським корінням, тобто «інша Європа». Я з цим не погоджуюся.

Але ким ми є з точки зору Європи? Чи сприймають нас європейцями? Емоційно – так. З’явилося більше розуміння, що українці – це не росіяни, що наше суспільство принципово інше. Воно горизонтальне: люди розмовляють з людьми. Посада має значення, але не визначає всього.

Українське суспільство – це спільнота людей, яка століттями була між імперіями. Для нас свобода – це не абстракція. Так само і гідність. У Лісабонському договорі гідність є ключовою цінністю, але українське розуміння ширше: це не лише повага до себе й інших, а й відчуття спільної гідності.

Читай також 👇
Олександр Бойченко: Буковина – земля балканська

Подивіться на простий приклад – наліпки на машинах «Доброго вечора, ми з України». Уявіть щось подібне в Німеччині. Там можуть пишатися тим, що вони німці, але це інший тип відчуття гідності.

Тепер – про реальність. Чому мені симпатична ідея «Re:Open Bukovyna»? Бо вона створює простір для осмислення цієї складної ідентичності.

У процесі євроінтеграції Україна фактично формує великий православний кластер в ЄС разом із Румунією та Болгарією. Ці країни довго залишалися на периферії довіри. І тепер до них додаємося ми. Навіть якщо нас тепер 28 мільйонів – це немало, але в європейському масштабі ми вже не виглядаємо великою країною.

Наша реальність – це поєднання православ’я і греко-католицької традиції. І коли ми пояснюємо це європейцям, вони часто дивуються. Але якщо ми хочемо бути частиною Європи не лише географічно, а й політично, то маємо пояснити, ким ми є.

І тут Буковина може відіграти унікальну роль. Вона здатна стати балансом між Центральною Європою і Балканами. Бо Центральна Європа часто дивиться на Балкани зверхньо, а Балкани відповідають взаємністю. Ми ж маємо досвід розуміння обох світів.

Ми – своєрідний міст між цими реальностями. І не лише історично, а й ментально.

Я колись жартував із Тімоті Снайдером, що навіть у мові ми поєднуємо різні традиції. І в культурі також. У всіх центрально-європейських слов’ян, включаючи нас, є одна страва, яку готували наші бабусі – медовик. Поїдьте в Німеччину чи Австрію і побачите, що там такого немає.  

Тому питання в тому, яка додана цінність Буковини. Цей регіон може стати простором, де формується баланс, якого Європі сьогодні бракує.

Центральна Європа – непроста історія. У самій Європі є побоювання, що цей регіон може тяжіти до авторитаризму. Політика змінюється, і люди часто обирають тих, хто не пов’язаний із глобальним контекстом.

Але євроінтеграція відкриває не лише економічні можливості. Вона дає шанс сформувати новий ментальний і політичний баланс. Між Центральною Європою і Балканами потрібні містки. І, можливо, саме тут вони можуть бути збудовані.

Павло Клімкін для Infopost.media
Фото: Василь Салига

* Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».