Маніфест спільного виживання

Росія переміщує свої пускові установки ближче до українських кордонів — і наближається час, коли російські ракети і дрони зможуть «перелітати» територію України і діставати до сусідніх країн Європи. Втім, навіть і без таких можливостей у майбутньому перші інциденти із появою російських ракет і дронів у повітряному просторі країн Центральної Європи вже відбулися. І нехай європейські політики намагаються зробити вигляд, що це випадок, а насправді зброя була спрямована проти України — факт ударів ніхто вже не може заперечити.

У цій підготовці Росії до війни в Європі є своя сумна логіка. Президент Путін не збирається завершувати війну без знищення України як держави або хоча б перетворення сусідньої країни на сателіт Російської Федерації за білоруським зразком. У Кремлі сподівалися, що повернення до Овального кабінету Дональда Трампа і припинення інтенсивної допомоги Україні змусять Київ капітулювати на путінських умовах й відкриють двері для ліквідації української державності. Однак насправді відбулося хіба що зменшення американського впливу на Україну і посилення ролі європейців. Саме тому примусити європейців відмовитися від цієї ролі і є головним завданням Путіна. Одним із важливих механізмів такої відмови у Кремлі можуть вважати «гібридну» війну. Проте небезпека «гібридної» війни полягає ще й у тому, що будь-яка помилка в її проведенні може означати війну справжню. І от до цієї точки неповернення ми якраз і наближаємося. 

Читай також 👇
Віталій Портников. Гібридна імперія

Ми ж продовжуємо затято займатися питаннями мирного часу так, ніби перед нами не стоять питання виживання у війні — і це стосується не тільки українців, але й наших сусідів. Ми, скажімо, обговорюємо питання про те, чи можуть сусідні країни використати питання історичної пам’яті для блокування європейської інтеграції України так, ніби досі неясно, що під час війни ніякої реальної інтеграції все одно не буде, а після війни — ну коли буде це після — будуть зовсім інші правила гри. І таких питань, які стають центральною темою дискусій політиків і експертів, я можу перерахувати десятки. Десятки питань, які нагадують мені старий польський шпигунський детектив, головний герой якого блискуче переграв німецьку розвідку якраз 1 вересня 1939 року. І знову ж таки, я ще можу зрозуміти, коли про це говорить чиновник, для якого це частина роботи. Але для чого ці дискусії про майбутнє, якого може і не бути, для тих, хто мав би настання цього майбутнього забезпечити?

Якщо висловитися гранично ясно: набагато більш важливим питанням польсько-української взаємодії найближчими роками має бути не стільки створення умов для ексгумацій тіл тих, хто загинув під час Другої світової війни, скільки створення умов, за яких не буде потреби ексгумації тіл тих, хто ще загине під час Третьої світової від російських ударів.

Тут ми і з Польщею, і з іншими сусідами — в одному човні. Тому мені й імпонує підхід очільника польського зовнішньополітичного відомства Радослава Сікорського, який наголошував і на необхідності створення спільної системи протиповітряної оборони між сусідніми регіонами Польщі та України, і на необхідності створення європейських сил безпеки за участю українських ветеранів війни. І хай ці ініціативи поки що не сприймаються як реалістичні, вони рано чи пізно будуть сприйматися як неминучі рішення. 

Що потрібно Європі від України сьогодні? Стримування Росії.

Україна своїм опором дає Європі можливості підготуватися і навіть посилитися так, щоб у Москви відпали наміри нападати. Що потрібно Україні від Європи сьогодні? Військова та фінансова допомога, транспортні коридори, санкції — і все це та сама безпека. Європі потрібно, щоб війна не розпочалася. Україні потрібно, щоб війна завершилася. Насправді це один і той самий процес. 

Всі інші питання у найближчі роки будуть факультативними, і на них можна зосереджуватися хіба що для розуміння політичних механізмів й того, як ці механізми під час війни використовують популісти. Але центральним так і залишатиметься питання зупинки агресора й виживання. Нашого спільного виживання у непрості часи.

Віталій Портников, спеціально для Infopost.Media
Титульне фото: Єгор Бондаренко

Рекомендуємо прочитати інші авторські колонки Віталія Портникова для нашого видання