«Голуби миру»: як Орбан та Фіцо йдуть всупереч політиці єдиної Європи щодо України
05 Березня, 2025
Сім років тому Словаччина пережила кризу повної втрати довіри до влади. Після вбивства 21 лютого 2018 року 27-річного журналіста-розслідувача Яна Куцяка та його нареченої, попри залякування влади, яку на той момент представляв Роберт Фіцо, словаки наважились вийти на площі своїх міст. Вже тоді лунали запевнення, що це проплачені Джорджем Соросом акції, а на словацьких вулицях відбувається «майданізація Словаччини».
Тоді уряд Роберта Фіцо не втримався і влада в країні змінилась. Однак через сім років вже з інших мотивів ситуація повторюється і влада чотирикратного прем’єр-міністра Словаччини знову похитнулась. І знову залунали тези про «спонсоровані» протести (проте цього разу кошти вже за українські гроші) та підготовку до державного перевороту під керівництвом українських інструкторів із досвідом Євромайдану.
Проте 21 лютого стало важливою для країни датою, яка щороку нагадує словацьким політикам, що джерелом влади є все ж народ.
У цьому матеріалі ми спробували знайти відповідь на питання, чому саме зараз словаки вирішили висловити недовіру своєму уряду та яку роль насправді у цьому відіграє Україна.
«Я не Віктор Орбан і не збираюсь ним ставати»
Відразу після того, як у жовтні 2023 року Роберт Фіцо повернувся до влади в Словаччині, сформувавши коаліцію навколо своєї політичної сили SMER, в Україні з’явились тривожні очікування, і навіть страх, що Словаччина перетвориться на другу Угорщину. Що Фіцо стане другим Віктором Орбаном, і почне блокувати для Києва усе — відкриття переговорів про вступ до Євросоюзу (а це було саме в грудні 2023 року, коли Орбан «вийшов попити кави»), фінансову допомогу ЄС, коли вона була критично необхідна для Києва на тлі затримки американської допомоги тощо.
Але новий-старий словацький прем’єр вирішив не випереджувати події та почати маневрувати. Зрештою це непогано йому вдавалось протягом всієї політичної кар’єри у внутрішній політиці. Він продовжив стратегію залякування словаків українськими нацистами й фашистами, агентами Джорджа Сороса та Держдепу, а також спробами втягнути Словаччину у війну. З його подачі інформаційний простір Словаччини заполонили чутки про загрозу відправки словаків на війну в Україну.
Однак, коли заходила мова про зовнішню політику, то Фіцо замовкав. Він не ставав зразковим лідером європейської країни, але робився мовчазним та інертним, особливо на тлі все більш агресивного і деструктивного Віктора Орбана. Будучи досвідченим політиком Фіцо розумів, що Словаччині вкрай потрібні гроші Європейського Союзу, а йому самому важливо було не потрапити до політичної ізоляції. Окремим важливим питанням для нього було продовження газових контрактів із Росією, що передбачало транзит через Україну, аби й далі спекулювати на низьких цінах на комунальні платежі та енергоносії.
Для всього цього Фіцо потрібна була Україна, а точніше — конструктивні відносини з зі своєю найближчою сусідкою. Саме заради цього Фіцо залюбки зустрічався з українським колегою Денисом Шмигалем на Закарпатті та запрошував його до Словаччини, але водночас не їхав до Києва. Ледь не на кожній зустрічі Фіцо казав українській стороні прямо: «Я не Віктор Орбан, і не збираюся ним ставати». Однак у певний момент йому вдалось своєю жорсткою риторикою та суперечливою поведінкою Віктора Орбана випередити.
Роль України у словацьких протестах
Зближення словацького уряду з Росією у 2024 році, зустрічі на урядовому рівні в період майже повної політичної ізоляції країни-агресора з боку Європейського Союзу викликали невдоволення жителів Словаччини політикою уряду. 5-тисячний мітинг у Братиславі в березня переріс у багатотисячну акцію до 35-ї річниці Оксамитової революції у листопаді. З того часу масові протести стали регулярним явищем у понад 30 містах самої Словаччини та ряду країн, де живуть і працюють словаки.
Рушієм проєвропейських акцій протесту під назвою «Словаччина – це Європа» в Братиславі стала громадська організація Mier Ukrajine. Її засновники після повернення до влади Роберта Фіцо та зупинки постачання Словаччиною зброї до України стали ініціаторами зборів на «подарунки для Путіна», машини для розмінування та іншу амуніцію. Тоді участь у зборі коштів взяли близько 80 тисяч громадян Словаччини, а зібрали майже 5 мільйонів євро.
Зараз діяльність Mier Ukrajine орієнтується не тільки на підтримку України, а й на збереження європейського курсу Словаччини. За словами її засновника та керівника Маріана Куліча (Marian Kulich), словаки мають історичний досвід протистояння російському імперіалізму після Другої світової війни. Вторгнення військ Варшавського договору в 1968 році досі живе в пам’яті людей. І багато хто усвідомлює, що якщо Росія досягне успіху в Україні, вона у військовому плані загрожуватиме безпеці всієї Європи, включно зі Словаччиною.
Але це не єдина причина, чому тема України для значної кількості словаків залишається актуальною досі.
«Революція Гідності 2014 року в Україні вплинула на те, що багато словаків змінили свій погляд у позитивний бік на нашого найбільшого сусіда. Раніше ми дивилися на Україну як на «русскій мір» через те, що вона була частиною пострадянського хаосу, який не можна було роздивитися ззовні. У Словаччині ми називаємо цю революцію Майданом, і вона показала, що Україна прекрасна саме тоді, коли вона вільна і демократична. Росія ж десятиліттями позбавляла її можливості існувати», – каже Куліч.
Фото: Ленка Яніґова (Lenka Janigová)
За словами співзасновниці та голови громадської організації OBERIH Bratislava o.z. Ленки Яніґової (Lenka Janigová), своєю роботою та ставленням активні словаки намагаються надіслати чітке повідомлення іншим словакам, іншим країнам, а особливо українцям, що Словаччина не лише проросійська.
«Незважаючи на наш уряд, незважаючи на прем’єр-міністра і, так, на жаль, на багатьох словаків, які попалися на російську пропаганду, ми, прозахідні, проєвропейські, продемократичні словаки, все ще тут. І оскільки наше зовнішньополітичне представництво зараз виглядає так, то від нас, активних громадян, залежить збереження обличчя Словаччини перед іншими демократичними країнами. Це важливо для нас самих і нашого майбутнього», – каже Ленка.
За її словами, сильне громадянське суспільство в Україні та рішучість українців надихають активних жителів Словаччини.
«Побудова інституцій, автентичне мистецтво, розквіт мови та книг є неймовірними. Це новий світ для багатьох словаків, який ми втрачали через вплив сильного російського імперіалізму», – зазначає Маріан Куліч.
Чого прагнуть словаки, які вийшли на вулиці
Активна фаза протестів у Словаччині почалась наприкінці грудня після поїздки прем’єр-міністра Роберта Фіцо до Москви та зустрічі в Кремлі з Владіміром Путіном на тлі припинення постачання російського газу територією України. Цю поїздку всередині Словаччини сприйняли як зміну зовнішньополітичної орієнтації країни.
«Багато словаків сприйняли це як зраду демократичних цінностей і союзу із Заходом. Люди вийшли на вулиці, тому що вони відкидають зближення з Росією і хочуть, щоб Словаччина залишалася міцною частиною ЄС і НАТО», – каже Маріан Куліч. – «Крім того, протести стали реакцією на наступ уряду на верховенство права, ЗМІ та громадянське суспільство. Протести мають на меті показати незгоду громадян з проросійським курсом і чинити тиск на уряд, щоб той не послаблював демократичні інституції».
Водночас у Братиславі організатори акцій «Словаччина – це Європа» закликали Роберта Фіцо піти у відставку.
Попри те, що ключовою ідеєю протестів є захист демократичних цінностей, відмова від російської пропаганди й збереження Словаччини як надійного партнера Заходу, після рукостискання Фіцо та Путіна вимоги поступово зросли.
«Окрім відставки Роберта Фіцо, ми закликаємо уряд Словацької Республіки, найвищих конституційних посадових осіб та голів коаліційних партій засудити спроби прем’єр-міністра Роберта Фіцо співпрацювати з Росією, яка чинить геноцид в Україні та веде гібридну війну проти Словаччини та Європейського Союзу. А також припинити нападки на Україну, яка зіштовхнулась із найбільшим конфліктом із часів Другої світової війни, який розв’язав Владімір Путін».
Проте зовнішня політика та ставлення до України не єдині фактори, які обурили словацьке суспільство.
«Звичайно, я не можу говорити за всіх, причини можуть бути різними навіть у нас, словаків. Але правда у тому, що невдоволення людей зростало буквально з кожним днем діяльності нинішньої влади», – розповідає Ленка Яніґова. – «Бо те, що відбувається, багато в чому — справжня катастрофа. Закони, які ухвалюють, люди, яких призначають на важливі посади, ситуація в поліції, в охороні здоров’я, в Мінприроди, в Мінкультури… можна перелічувати довго».
Чи матиме ситуація у Словаччині продовження
Шеф-редактор словацького онлайн-медіа Аktuality.sk Петер Барді (Peter Bárdy) досліджує політичний шлях Роберта Фіцо багато років. Саме у його виданні до вбивства працював журналіст-розслідувач Ян Куцяк, смерть якого стала крайньою точкою уряду Фіцо в 2018 році.
За словами Барді, словаки, передусім виборці опозиції, цілком природно і спонтанно реагують на грубе підривання інтересів Словаччини, ЄС і НАТО, яке Роберт Фіцо здійснює своєю відкритою співпрацею з Владіміром Путіним та ескалацією риторики проти України й Володимира Зеленського.
«Ця тема особливо актуальна для опозиційного електорату, який розглядає наше членство в ЄС і НАТО не як суму переваг, а як зобов’язання захищати демократію й свободи. Тому саме ця група людей відкрито підтримує героїчний захист України».
За версією шеф-редактора Аktuality.sk виборці коаліції поділяються в цьому питанні на кілька груп:
- Відкриті прихильники Росії.
- Люди, які бояться Росії і тому виступають за союз із Кремлем.
- Люди, які були на боці України, але економічний вплив війни на їхній рівень життя та постійні наративи політиків про те, що Україна ніколи не виграє війну, що все це коштує величезних грошей і людських життів, тримає їх на боці, ближчому до Росії.
- Люди, які опинилися посередині: вони хочуть, щоб війна закінчилася, і вірять Фіцо, що він має на увазі саме це, коли має справу з Путіним.
Решта прихильників Фіцо, на думку Барді, люди навряд чи змінять свої погляди.
Як каже Петер Барді, Роберта Фіцо влаштувало б, якби його уряд повалили й відбулися дострокові вибори, але причиною цього мали б стати відносини з Росією. Тоді він мав би змогу мобілізувати громадськість, заявивши, що він хотів миру, тому на нього вчинили замах, а коли вбити його не вдалося, то повалили його уряд. І теоретично він міг би отримати з цього вигоду.
Плановані акції у Словаччині щоразу обіцяють бути ще масштабнішими за попередні. Однак чи вплине це на політичну ситуацію, чи зможе опозиція знайти голоси для успішного оголошення вотуму недовіри діючому уряду — покаже час. Бо до цього три спроби усунути Фіцо з владної верхівки виявились не надто успішними.
Що має змінитись у Словаччині, щоб її жителі відчували себе у безпеці
На низці внутрішніх проблем у Словаччині наголошує і лідер Mier Ukrajine Маріан Куліч. На його думку, замість розв’язання важливих питань суспільства влада використовує конспірологічні теорії про іноземних агентів. Водночас Словаччина потребує низки змін. Одна з ключових — відновлення довіри до державних інституцій.
«Люди мають бути впевнені, що правосуддя діє незалежно від політичного втручання. Ще одну важливу роль відіграє сильне громадянське суспільство. Активні громадяни повинні мати можливість ефективно контролювати політичний розвиток і захищати демократичні цінності», – вважає Куліч.
Ще одним ключовим кроком, який потрібен Словаччині, Маріан називає модернізацію економіки. Розвиток інновацій, інвестиції в освіті та створення кращих умов для молоді важливі, щоб запобігти її від’їзду в пошуках кращих можливостей за кордон.
Його слова підтверджують результати минулорічного опитування міждисциплінарного наукового центру передового досвіду Therapolis. За даними соцопитування до 66% молодих словаків вважають, що політики не цікавляться потребами молодого покоління, 65% респондентів обурені функціонуванням державних інституцій, а 59% студентів визначили як проблему рівень толерантності в країні.
Важливою для словаків також є політика безпеки, яка включає інвестиції в оборону і захист від гібридних загроз, а також систематичну боротьбу з дезінформацією.
Основою позитивних суспільних змін голова OBERIH Bratislava o.z. Ленка Яніґова вважає також систему освіти.
«Я переконана, що значна частка політичних уподобань словаків зумовлена довготривалим поганим станом словацької освіти. Остання міжнародна оцінка ключових компетенцій дорослого населення під егідою ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку, – ред.) навіть показала, що до чверті дорослих у Словаччині мають рівень читацької грамотності на рівні десятирічної дитини! Як така людина може орієнтуватися в клубку новин про складну реальність, у якій ми живемо, і яка також переповнена брехнею російської пропаганди?».
За словами активістки, якщо така людина живе в регіоні Словаччини, де їй важко знайти роботу чи утримувати сім’ю (а таких регіонів багато), не так вже й важко зрозуміти, чому вона готова голосувати за «соціал-демократію» Фіцо.
На думку Яніґової, реформування цих сфер — це біг на довгу дистанцію, без якого суспільство у Словаччині не може справді розвиватися в правильному напрямку.
Серед факторів, які спрямовані назовні, Маріан Куліч називає чітку зовнішньополітичну орієнтацію країни, яка б беззаперечно підтверджувала її стійке місце в Європейському Союзі та НАТО.
Лише завдяки поєднанню цих заходів Словаччина може рухатися вперед як стабільна, демократична і безпечна країна. Однак, на думку лідерів громадської думки, ніщо з цього не є тотожним уряду Роберта Фіцо.
«Він відкрито колаборує і є головним героєм російської пропаганди. Його інституції руйнуються, а він бачить лише власні інтереси, для досягнення яких використовує інструменти емоційної маніпуляції, як і Путін у Росії», – каже засновник руху «Mier Ukrajine».
Найважливішим для Словаччини, на його думку, на цей час є поразка Росії в Україні, яка також послабить цей (словацький – прим. ред.) уряд.
Що українцям варто знати про Словаччину за версією словаків
Словаччина — невелика країна з багатою історією, яка пройшла через різні форми пригноблення, від Угорської імперії через комунізм до періоду дикої приватизації в 1990-х роках. Словаки пишаються своєю країною, але водночас мають сильний скептицизм стосовно політиків та інституцій, стверджує Маріан Куліч. Важливою частиною словацької ідентичності є зв’язок із західним світом. Словаки вважають членство в Європейському Союзі та НАТО вирішальними для своєї безпеки. Це пов’язано з історією успіху Чехословаччини перед Другою світовою війною.
«Сьогодні країна сильно розділена. У громадянському суспільстві досі панує сильна солідарність, подібна до тієї, яка є в Україні. Водночас значна частина суспільства страждає від відчуття несправедливості, що робить його вразливим до маніпуляцій. Отупіння і нагнітання громадської думки дуже ефективно використовується демагогом прем’єр-міністром Фіцо в симбіозі із сильно субсидованою російською пропагандою».
Ленка Яніґова пояснює події у Словаччині останніх років кількома змінними. По-перше, Словаччина – молода демократія, яка все ще вчиться, що означає мати не лише свободу, а й відповідальність за країну.
«Ба більше, ми здобули свободу мирним шляхом у 1989 році – можливо, тому так швидко перестали її цінувати. Після падіння комунізму в Словаччині не було справжнього примирення з минулим, багато злочинів залишилися безкарними, а винні в них так і не були засуджені. Багато комуністів і ŠTBáci (працівники Служби Державної безпеки Чехословаччини – прим. ред.) «перевзулися» й пішли далі. Одразу після цього настала ера Мечіара, мафії, приватизації (на практиці – пограбування Словаччини). Темні часи».
Далі був вступ до ЄС і НАТО, правління Роберта Фіцо протягом 12 років аж до відставки через протести після вбивства Яна Куцяка.
«Після того ми побачили уряд Ігоря Матовича, популіста і… скажімо так, своєрідної людини. Багатьом словакам було настільки бридко від хаосу під час уряду Матовича, що Smer-SD на чолі з Фіцо знову виграв останні вибори. Чомусь словаки люблять обирати на виборах популістів, «сильних особистостей», які пропонують їм швидкі та прості рішення складних проблем».
На думку Петера Барді корінь сучасної кризи у Словаччині тягнеться від моменту розпаду Чехословацької республіки.
«Ми не довіряємо державі, у нас немає поваги до державності, тому що Словаччина була створена поділом, який не був вирішений народом на референдумі і навіть не був предметом виборів».
За його словами, нову державу заснували політики, які будували мафіозну клептократію, де розбудова стабільності та інституцій була на шкоду. Їм потрібна була слабка держава.
«Однак тут було побудовано відносно сильне громадянське суспільство, готове відстоювати цінності, які є стовпами ЄС і демократії західного зразка.
І я вірю, що ці люди не здадуться».
