Колонки 22 Січня 15:24

Культурний спротив

Донедавна ментальна мапа переважної більшости західних європейців була суттєво спотворена. За східними кордонами Польщі для більшості починалася Росія. Раніше Радянський Союз і Росія були для них синонімами, коли Союз зник, його місце у свідомості посіла Росія.

Про Україну вони довідалися завдяки Чорнобилю, Кличкам і Шевченкові (не Тарасові — Андрієві) й Помаранчевій Революції. Але Україна була молодшою за них самих…

53375558 2480729888626920 1631941427627819008 N

Людей, котрі б зрозуміли підстави, на яких 1991 році утворилася держава Україна, в Європі й досі небагато. Про історію України, її культуру й мову було відомо мало кому, а те що знали, сприймали за російське. Хтось читав українську літературу, але для західних читачів вона починалася не з Шевченка, Франка і Лесі Українки, а з Андруховича, Жадана і Оксани Забужко. Словом, для більшості Україна була дуже близькою до Росії тридцятилітньою нацією. Після розпаду Радянського Союзу його представництва за кордоном автоматично стали російськими. Десятки років вони, разом із кафедрами славістики, (на яких завжди домінувала русистика й не було україністики), впливали на політику західних країн щодо України. Одночасно вони налагоджували тісні економічні зв’язки. Попри санкції, у Швейцарії ці зв’язки досі занадто тісні. Путінський спрут тримає в міцних обіймах цілу Західну Європу.

Отож, розв’язуючи війну проти України, російське керівництво розраховувало на те, що солідарність західних європейців з Україною буде невисокою. На щастя, ця солідарність виявилася вищою, ніж вони гадали. Але могла б бути ще вищою. Якби тридцять років Україну не сприймали як молоду націю, державу, що виринула нізвідки. Якби знали, що серед «20 мільйонів росіян» які,  згідно з російською пропагандою, загинули у Другій світовій війні, щонайменше дев’ять мільйонів — українці. І серед депортованих нацистами зі Східної Європи примусових робітників 2,4 мільйона українців, яких досі зачислюють то до росіян, то до поляків.

 


Цілий рік мов Давид проти Голіафа воюючи проти брутального нападника, протистоячи терору, зносячи тортури, Україна цілому світові показала свою волю залишатися суверенною державою. Українці не поступилися незалежністю. Для світу це стало великою несподіванкою тому, що у світі не брали до уваги історичного контексту.


 

А контекст важливий завжди. Наприклад, якщо біля кордонів чигає монстр, який хоче вас поглинути, ваша незалежність вимагатиме незрівнянно більше зусиль і кмітливости, ніж незалежність тих, хто живе у колі доброзичливих сусідів.

Ця кмітливість підказує: подекуди варто відмовитися від комфорту, скажімо, мовного. Швейцарія може собі дозволити чотири державні мови, бо Франція, Німеччина чи Італія не посягають на її суверенітет. Ми ж мусимо дистанціюватися від усього, що нас пов’язує з агресором.

Незалежність — категорія багатовимірна, не всі її грані видимі неозброєним оком. По-справжньому незалежними станемо, коли досягнемо незалежности духовної. Для нас це означає: усвідомлено й послідовно віддалятися від північного сусіда, який загрожує нашому існуванню. Ми не можемо віддалитися від нього у фізичному просторі, отож мусимо дистанціюватися у просторі мовному й культурному. Чинити ненасильницький, але безкомпромісний спротив усьому російському. Подібно, як його чинив Магатма Ганді, поступово звільнюючи свою країну від колоніальної ментальності.

 


Чому це так важливо? Бо це найвиразніша декларація незалежності.


 

Коли славісти усього світу побачать, що вісімдесят відсотків мешканців Києва, Харкова, Одеси, Дніпра й Донецька спілкуються українською, їм легше буде запровадити на своїх кафедрах україністику. Коли переважна більшість мешканців найзначніших українських міст знатимуть твори Валер’яна Підмогильного, Уласа Самчука, Віктора Домонтовича, їх почнуть вивчати і в західних університетах. І митців, які народилися й формувалися в Україні, — Казимир Малевич, Олександр Архипенко, Давид Бурлюк, — у світі припинять вважати російськими, якщо міста, що були для них рідними, проявлять свою українськість.

Якщо ж наші найбільші міста залишатимуться російськомовними, то навіть найбільш прихильні до України західні політологи й експерти надалі вважатимуть проблематичним закон про єдину державну мову в Україні.

А північний сусід матиме привід «визволяти своїх людей від націоналістів».

Того, хто говорить незрозумілою аґресорові мовою, аґресор не поневолить так просто, як того, хто підспівує його співакам й перебуває з ним в одному інформаційному полі. Той, хто говорить незрозумілою мовою, нападника щонайменше спантеличує і знеохочує. Поки захисники України воюють зі зброєю в руках, наш обов’язок принаймні спантеличувати і знеохочувати наших недругів своєю від них відмінністю. Без агресії, але виразно даваймо їм — і цілому світові! — зрозуміти, що ми з ними не «один народ», що ми їм чужі й розчинити нас в «русском мірє» їм буде не до шмиги.

Надмір чого б то не було – ознака ентропії. Лише любов не потребує міри, бо навіть її надмір скеровує світ у бік гармонії. Тому наш спротив буде ефективнішим, якщо в нім переважатиме любов. З любов’ю нам треба садити і плекати власний сад. Співати власних пісень. Писати книжки й розвивати економіку. Вчити рідну й іноземні мови, щоб ліпше пізнавати світ й розповідати йому про себе. Нас зобов’язує кров закатованих і розстріляних за те, що посміли бути українцями, говорити українською мовою й захищати власну країну.

 

Галина Петросаняк спеціально для Infopost.Media

Фото: Ростислав Шпук

 

Рекомендуємо прочитати авторські колонки інших авторів для нашого видання

 

* «Воєнний стан» – онлайн-антологія есеїв українських інтелектуалів та інтелектуалок про війну від Meridian Czernowitz. Сто авторів – у ста текстах – розкажуть про власні враження, спостереження й почуття. Створення антології відбувається у межах проєкту «Поглиблення внутрішнього культурного діалогу в Україні».

** Текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки насамперед заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com


Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.

Коментарі