Колонки 05 Січня 17:22

Кіно в Одесі проти «русского міра»

Одеса має безліч нікнеймів – від класичного «Перлина Чорного моря» до вже дещо заїжджених «Південна Пальміра», «Столиця гумору» і десятків інших. Втім, одним із найупізнаваніших міст України Одеса залишається значною мірою завдяки своїй кінематографічності.

Мова не лише про появу знаменитих одеських локацій у фільмах. Власне, саме в Одесі зародився світовий кінематограф – і сталось це задовго до братів Люм’єр. 

Tania New

Бо поки здивовані французи 1895 році вперше спостерігали за рухомими картинками братів, в Одесі це все вже було. За два роки до цього  в готелі «Франція» містяни побачили перші у світі кінофільми «Наїздник» та «Метальник списа». Ці «живі картинки» створив Йосип Тимченко, неординарний винахідник з Харкова. Він привіз до Одеси «равлика» – перший в історії кінотехніки механізм, який дозволяв змінювати кадри в кіноапараті. На його основі механік Одеського університету збудував «кінетоскоп», за допомогою якого зняв перші короткометражки ще тоді, коли у Франції навіть не були в курсі про таку апаратуру. 

Так почалась історія світового кіно – з механізму українського винахідника і саме з Одеси, де вже у 1907 році з’явилось перше кіноательє «Мірограф». Далі почали відкриватись приватні кінофабрики, з’явилась Одеська кіностудія, де починав свою творчу діяльність видатний світовий кінорежисер Олександр Довженко, а згодом Кіра Муратова та інші українські кінодіячі. 

Знімок екрана 2023 01 05 о 16.08.25

Олександр Довженко / Фото: uamodna.com

Водночас попри величезний та значущий вклад в історію світового кіно, Одеса тривалий час асоціювалась у багатьох людей не з кінематографічною спадщиною України, а передусім із російськими діячами — як державними, так і культурними. Пам’ятник Катерині II щасливо залишив своє незаконне місце в центрі міста лише нещодавно. Нав’язані росією міфи тільки зараз розвінчуються гучно й безповоротно. А Одеса чимдалі тим упевненіше крокує від надуманого, але возвеличеного штампу «русского города» до статусу українського міста, яке є невід’ємною частиною не лише локальної, а і європейської культури. 

Хоча ще тільки у 2010-му році ідея організації тут першого Одеського міжнародного кінофестивалю викликала якщо не спротив, то, щонайменше, недовіру та іронію.

Бо про яке українське фестивальне кіно тоді взагалі йшлось? І для чого цей кіноівент саме Одесі, яка, в принципі, і без того непогано почувалась на сторожі вже набутої нею кіноспадщини? 

 96944258 847675

Одеський міжнародний кінофестиваль / Фото: Ukrinform

З усім тим, альтернативи місту, в якому планувалось організувати новий соціально-культурний захід, важливий не лише для Одеси, а й для всієї країни, не було. Визначальною була саме ця кінематографічна історичність (або ж – історична кінематографічність), помножена на літо, море та унікальну одеську атмосферу. Відтак Одеса стала новим, відродженим кінофестивальним центром і – багато в чому – вагомою сходинкою на шляху розвитку нового українського кіно. Бо якщо в перші роки Одеського кінофестивалю про національне кіно говорили ще дуже обережно, то вже у 2021-му на участь у Національній конкурсній програмі було подано понад 250 українських фільмів. 

Зрештою, не помилимось, якщо скажемо, що – цілком закономірно – українське кіно з-поміж інших чинників продовжує витісняти в Одесі певний пієтет перед наслідками «русского міра», який століттями проникав в усі сфери культурного життя міста. І повномасштабна війна суттєво прискорила ці процеси. 

Окрім того, новітня кінематографічна Одеса за останні роки стала вагомою частиною також і міжнародної культурної дипломатії.

Партнерства з європейськими кінофестивалями дозволили розширити сферу впливу української кіноіндустрії. До пандемії та повномасштабної війни саме в Одесу на індустрійні події приїжджали кінопрофесіонали з усього світу – відкриваючи для себе Україну передусім як унікальну локацію для кінозйомок, а українських кінодіячів – як талановитих фахівців, здатних працювати над проєктами світового масштабу. І тут уже однозначно йдеться не про «русский город Одессу», а про сучасне українське та європейське місто, яке знає свою історію, пишається своїми культурними здобутками й розвивається, органічно вливаючись у світові культурні, зокрема кіноіндустрійні процеси. 

 

Тетяна Власова,
поетеса, культурна менеджерка,
PR директорка Одеського міжнародного кінофестивалю
та Української кіноакадемії
спеціально для Infopost.Media

 

Рекомендуємо прочитати авторські колонки інших авторів для нашого видання

 

* Текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки насамперед заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com

** Матеріал підготовлений у рамках ініціативи Re:Open Ukraine, який реалізується Інститутом Центральноєвропейської Стратегії

Re:Open Ukraine – це проєкт Інституту Центральноєвропейської Стратегії, метою якого є перевідкрити та пояснити нову Україну як для неї самої, так і для її безпосередніх західних сусідів. Проєкт має 3 фокусні регіони України, а саме Закарпаття, Буковина та Одещина, та 5 фокусних країн ЄС і НАТО, а саме Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію.


Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.

 

Коментарі