Принципи нової української політики щодо забезпечення прав національних меншин в Україні у контексті вступу до ЄС
09 Серпня, 2026
Україна офіційно відкрила переговори про вступ до Євросоюзу, але цей шлях виявився не лише питанням економічних реформ чи боротьби з корупцією. На передову євроінтеграційного процесу висунулося питання, яке стало предметом внутрішніх дискусій та двосторонніх суперечок із сусідами — права національних меншин (спільнот).
Донедавна для офіційного Будапешта тема закарпатських угорців була «золотим квитком», що дозволяв у ручному режимі гальмувати зближення Києва та Брюсселя. Проте результати парламентських виборів в Угорщині, що відбулися 12 квітня 2026 року, докорінно змінюють ландшафт цієї дискусії. Поразка режиму Віктора Орбана та запит угорського суспільства на вихід із міжнародної ізоляції відкривають простір для реального діалогу.
У цьому експлейнері розбираємося, як влаштована архітектура переговорів з ЄС, чому саме Кластер №1 став наріжним каменем для українського майбутнього та чи стане зміна влади в Угорщині фінальною точкою у багаторічному мовному протистоянні.
Кластер «Основи процесу вступу до ЄС» (Fundamentals)
ЄС ділить усі свої стандарти на 35 розділів, 33 з яких об’єднані у шість тематичних кластерів, а два інші розглядаються окремо. Відповідно до чинної методології розширення ЄС, Кластер 1 має визначальне значення: діє принцип «opens first, closes last» (першим відкривається, останнім закривається), переговори розпочинаються саме з нього і закриваються останніми, за спільною згодою 27 країн-членів, та є ключовим орієнтиром протягом усього процесу інтеграції.
Серед цього блоку переговорів, який охоплює питання правосуддя, фундаментальних прав, свободи та безпеки, функціонування демократичних інституцій та реформи державного управління, також містяться вимоги щодо дотримання прав людини та захисту національних меншин.
Чому цей розділ є особливим та чому права меншин саме тут?
Європейський Союз побудований на цінностях поваги до людської гідності та прав людини, зокрема осіб, що належать до національних меншин (спільнот) (Стаття 2 Договору про ЄС).
Єврокомісія не може рекомендувати відкриття інших тематичних кластерів, допоки немає достатнього прогресу в кластері «Основи» (наприклад, про внутрішній ринок чи сільське господарство).
Як це пов’язано з Угорщиною
Саме цим правилом скористалася Угорщина, що супроводжувалося систематичним блокуванням відкриття переговорних кластерів, мотивуючи це питанням захисту національної меншини. У такий спосіб Будапешт фактично інструменталізував питання угорської національної меншини (спільноти), використовуючи механізми євроінтеграції як важіль політичного впливу.
Насамперед, це дозволило Будапешту внести свої специфічні вимоги безпосередньо в умови відкриття кластера «Основи».
Під час візиту міністра закордонних справ Угорщини Пийтера Сіярто до Ужгорода в січні 2024 року українській стороні було передано документ, що містить 11 конкретних вимог. Перелік стосувався питань територіального принципу, освітньої автономії та політичних прав.
Цей документ став фактичним ультиматумом, що охоплював три стратегічні напрями: територіальний принцип, який передбачає особливий статус для громад із часткою меншини понад 10–15%; освітню автономію з вимогою повернути повне навчання угорською мовою без жодних обмежень щодо предметів; а також розширення політичних прав, зокрема через гарантоване представництво національних спільнот у виборних органах влади та Верховній Раді України.
Важливо, що Угорщина блокує не лише мовне або освітнє питання, вона блокує Рамку переговорів за цим кластером. Це означає, що технічно Україна не може рухатися далі, поки не задовольнить вимоги, які Будапешт вписав у цей юридичний блок.
Читай також 👇
Анатомія розколу: як еволюціонував російський гібридний вплив на українсько-угорські відносини з 2014 року дотепер?
Освітня реформа 2017 року як точка відліку
Конфлікт почав набирати обертів після ухвалення закону «Про освіту» у 2017 році. Ключова претензія Будапешта стосувалася Статті 7, яка розширювала використання української мови в школах нацменшин після 4-го класу. Угорщина трактувала це як звуження існуючих прав та почала системно блокувати засідання Комісії Україна-НАТО.
Важливо, що Угорщина хотіла повернення своїй меншині усіх прав, які вони були до 2015 року. Фактично мова йшла про реставрацію мовних норм, які діяли за часів президентства Віктора Януковича.
Угорські посадовці, зокрема Пийтер Сіярто, відкрито апелюювали до взірцевості цього періоду, стверджуючи, що подальші реформи в Україні нібито призвели до звуження існуючих прав меншин.
Насправді, законодавчі нововведення останніх років жодним чином не обмежували базові права громад, а лише впорядковували баланс між державною мовою та національним законодавством, що відповідає практикам більшості країн ЄС.
Не менш важливим є те, що така риторика Будапешта була маніпулятивною, адже ігнорувала той факт, що попереднє законодавство створювало умови для сегрегації та перешкоджало інтеграції громад у загальнодержавний простір. Таким чином, вимоги були не просто про дотримання стандартів ЄС, а про повернення до політично заангажованої моделі минулого, яка не є дотичною до сучасних європейських практик.
Читай також 👇
Андраш Рац. Угорщина — Україна: від конфлікту до захисту меншин як мети
Статус кандидата та домашнє завдання Брюсселя (2022)
Коли Україна подала заявку на вступ до ЄС у 2022 році, Єврокомісія сформулювала 7 рекомендацій. Одна з них прямо стосувалася завершення реформи законодавства про національні меншини з урахуванням висновків Венеційської комісії для початку переговорів про вступ до ЄС.
Саме це стало вікном можливостей, яке дозволило легітимізувати претензії Будапешта через загальноєвропейські вимоги.
Січень 2024: Поява «Списку 11 пунктів»
Ключовий етап у загостренні діалогу відбувся під час візиту Пийтера Сіярто до Ужгорода в січні 2024 року, коли угорська сторона офіційно передала Києву перелік із 11 конкретних вимог. Цей документ став фактичним ультиматумом, що охоплював три стратегічні напрями: територіальний принцип, який передбачає особливий статус для громад із часткою меншини понад 10–15%; освітню автономію з вимогою повернути повне навчання угорською мовою без жодних обмежень щодо предметів; а також розширення політичних прав, зокрема через гарантоване представництво національних спільнот у виборних органах влади та Верховній Раді України.
Зміст цих вимог не залишався статичним. На різних етапах переговорів Будапешт регулярно вносив корективи та нові акценти. Через таку плинність позиції список 11 пунктів перетворився на динамічний інструмент переговорів, де первинні формулювання часто вже не відповідали реальним поточним вимогам угорської сторони.
Вписування вимог у «Переговорну рамку» та їх виконання (червень 2024)
Станом на червень 2024 року Угорщині вдалося домогтися того, щоб значна частина цих вимог (зокрема щодо мови та освіти) була відображена у Переговорній рамці, яку Рада ЄС затвердила для України в червні 2024 року.
Визначальною стала заява віцепрем’єрки Ольги Стефанішиної під час Першої міжурядової конференції 25 червня, де вона підтвердила відданість впровадженню 11 порушених питань.
Таким чином вимоги, які починалися як незадоволення окремими статтями українського закону, стали частиною офіційного переговорного процесу з Європейським Союзом. Відтепер прогрес за Кластером №1 (Основи) Будапешт прямо пов’язував із тим, наскільки успішно Україна імплементує кожен з 11 пунктів.
Чому закону №3504-IX виявилося замало?
Важливим етапом у виконанні рекомендацій Брюсселя стало підписання 8 грудня 2023 року закону №3504-IX. Цей документ, розроблений на основі рекомендацій Ради Європи, суттєво розширив мовні права для спільнот, чиї мови є офіційними в ЄС. Зміни торкнулися сфер медіа, освіти та реклами, що дозволило Україні офіційно закрити одну з головних євроінтеграційних вимог.
Цікаво, що закон було ухвалено за місяць до того, як Пийтер Сіярто привозить до Ужгорода список нових вимог.
Справа у розходженні між стандартами Брюсселя та примхах Будапешту: закон 3504-IX базувався на рекомендаціях Венеційської комісії, який будується на базових принципах та засадах ЄС. Проте вимоги Угорщини не про європейський рівень, а про повернення до моделі, яка існувала в Україні до 2017 року.
Питання прав національних меншин — безпекове питання Брюсселя
Для Європейського Союзу права меншин постають безпековим питанням. Адже якщо країна-кандидат не може забезпечити мирне співіснування різних етносів всередині, вона може принести цей конфлікт до спільного європейського дому. Формальне відображення цей принцип має у Копенгагенський критеріях 1993 року, які складають ціннісну та базову основу для приєднання будь-якої країни.
У випадку України, вимоги щодо вдосконалення законодавства про нацспільноти були чітко прописані в рекомендаціях Єврокомісії ще у червні 2022 року.
Саме тому вдосконалення законодавства про нацспільноти було серед семи ключових рекомендацій Єврокомісії ще у червні 2022 року. Отже, питання мови чи освіти на Закарпатті, це не просто двостороння суперечка з Будапештом, а формальна вимога всього Євросоюзу. Її невиконання технічно блокує рух України до членства незалежно від того, хто накладає вето.
Данське головування в ЄС знайшло спосіб мінімізувати шкоду від угорського блокування через механізм попереднього виконання технічних завдань, не чекаючи на офіційне рішення про їхнє відкриття. Про це пояснила Міністерка у справах Європи Данії Марі Б’єрре під час засідання у Львові 11 грудня.
Стратегія «frontloading» дозволяє виконувати весь обсяг технічної роботи заздалегідь, не чекаючи на офіційне рішення про відкриття кластерів. Таким чином, Україна може продовжувати рух уперед, оминаючи блокування Угорщиною політичних рішень.
Підсумовуючи, варто констатувати: питання національних меншин (спільнот) в українському контексті остаточно трансформувалося з внутрішньої реформи у ключовий геополітичний вузол. Результати угорських виборів 12 квітня дають підстави для оптимізму. Очікувана зміна політичного курсу Будапешта може нарешті зняти напругу навколо 11 вимог. І водночас перевести питання нацменшин із площини шантажу в площину фахової імплементації європейських норм.
Нова конфігурація влади в Угорщині, ймовірно, буде зацікавлена у відновленні добросусідських відносин із Києвом та поверненні до конструктивного діалогу всередині ЄС. Це у свою чергу створює історичне вікно можливостей для розблокування формального відкриття переговорних кластерів.
Однак для України це не означає припинення роботи. Навіть за сприятливого політичного клімату, дотримання Копенгагенських критеріїв залишається нашою внутрішньою відповідальністю. Коли зовнішній шантаж відходить у минуле, на перший план виходить міцність нашого власного державного фундаменту. Наступні кроки України до ЄС залежатимуть від здатності побудувати систему, де правосуддя та захист прав людини є не просто вимогою Брюсселя, а реальним стандартом життя.
Глорія-Анастасія Чмельова
аналітикиня Інституту Центральноєвропейської стратегії
Титульне фото: miniszterelnok.hu
* Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».
