10 Серпня, 2021

Досвід Балкан для України: Як македонці порозумілися з албанцями

Досвід Балкан для України: Як македонці порозумілися з албанцями

Сьогодні країни Балканського регіону за багатьма напрямками можуть бути прикладом для України. Вони є або членами Європейського Союзу, або кандидатами (хоча б потенційними) на вступ до ЄС, більшість з них вже приєдналися до НАТО, і або має План дій щодо членства.

В процесі європейської та євроатлантичної інтеграції балканським державам довелося і доводиться долати складний шлях, щоб порозумітися із сусідами, або знайти спільний знаменник для всіх громадян країни, незалежно від національності, віри або політичних переконань. Звісно, не всі балканські кейси є зразком для наслідування. Але досвід країн регіону в будь-якому випадку є повчальним і корисним для України як з точки зору розбудови миру, так і з точки зору творення нових політичних націй в нових державах.

Наша перша історія з “балканського циклу” – про Північну Македонію.

Колишня югославська республіка Македонія мирно вийшла зі складу Соціалістичної федеративної республіки Югославії (СФРЮ). Сербія не претендувала на македонську територію і не боролася за особливий статус сербського народу, як це було в інших частинах колись єдиної держави. Але протистояння виникло із іншою національною громадою – албанською. Дійшло до збройного протистояння. Але македонцям і албанцям вдалося помиритися після місяців бойових дій. Як вони змогли домовитися, як регламентували своє спільне життя, і які загрози продовжують існувати і через 20 років?

Албанці в незалежній Македонії

8 вересня 1991 року в Македонії* пройшов референдум із єдиним питанням “Ви за незалежну Македонію з правом приєднатися до майбутнього союзу суверенних держав Югославії?”. 71,85% мешканців республіки із правом голосу взяли участь в голосуванні, 95,09% проголосували “за”. 

Але більшість місцевого албанського населення бойкотували референдум через суперечку стосовно статусу албанців в новій, незалежній Македонії.

Згідно з переписом 1991 року македонців було 65% з 2 млн мешканців республіки, албанців – 21,7%. Албанці вимагали, щоб їх вважали другим конституційним народом, але в Конституції Македонії, яка була ухвалена в листопаді 1991 р., цю вимогу задоволено не було. Македонію було визначено як державу македонського народу, а албанське населення отримало статус національної меншини.

Одночасно звузили права нацменшин, виключивши з тексту нового македонського Основного закону деякі норми часів Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія. 

Зокрема, югославська Конституція 1974 року дозволяла представникам національних меншинам в районах компактного проживання використовувати свою мову та виносити свій національний прапор під час офіційних заходів. Крім того, Конституція Македонії 1991 року усунула принцип колишньої Югославії, згідно з яким меншини в СФРЮ мали бути пропорційно представлені в державних органах влади.

Були проведені інші реформи, які були опосередковано пов’язані із правами меншин, зменшивши їх участь в управлінні державою.

Конституція Македонії 1991 р. і наступні закони зменшили повноваження і незалежність місцевої влади в галузі економіки, інфраструктури, охорони здоров’я, соціальних служб, освіти та територіальної оборони.

Албанський спротив

У січні 1992 року албанці проводять свій, “альтернативний референдум”, на якому висловлюються за автономію районів, де албанське населення становить більшість. Після невизнання плебісциту центральною владою Македонії, албанці починають виходити на акції протесту, під час яких відбуваються сутички з поліцією, є загиблі та поранені.

Втім, паралельно триває албансько-македонський політичний діалог, і навіть співпраця на політичному рівні.

Албанська Партія демократичного процвітання (PDP) після виборів 1992 року входить до правлячої більшості. Уряд Македонії формується з Соціал-демократичного союзу Македонії (SDSM), який контролював абсолютну більшість у парламенті, і PDP як молодшого партнера.

Тим часом доля албанців в македонському суспільстві зростає: за переписом 1994 року поряд з 1 295 964 македонцями (66,6% від 1 945 932 жителів) жили вже 22,7% (4 041 104) албанців.

Окрім участі в політичному житті країни, албанські політики підтримують проекти із посилення позицій албанської меншини в країні в різних сферах. Одним з таких кроків став запуск у 1994 році приватного албанськомовного університету поблизу міста Тетово, в районі компактного проживання албанців. 

Македонська влада не надала дозвіл на роботу навчального закладу та зачинила університет. Через два місяці навчальний заклад знов відкрився, і знов влада не дозволила йому працювати, конфіскувавши обладнання та затримавши керівництво. Сталися сутички албанських громадян із македонською поліцією, під час яких один албанець загинув. Через місяць університет знову відкрився, почав працювати неофіційно, і більше виш вже не намагалися закрити.

Тим часом албанські партії продовжили свою співпрацю із македонськими політичними силами. Демократична партія албанців (DPA) увійшла до урядової коаліції після парламентських виборах 1998 року.

Наприкінці 1990-х почався збройний конфлікт в сусідньому Косово, і це призвело до радикалізації і македонських албанців, і самих македонців, які співчували сербам. Наслідком стало загострення внутрішньополітичного, албансько-македонського протистояння в середині Македонії.

На початку 2001 року в північно-західних областях Македонії, уздовж кордону з Албанією та Сербією (Косово), розпочалися локальні збройні зіткнення албанських угрупувань та македонських сил правопорядку. Організатором албанського збройного спротиву виступила Національна Визвольна Армія (Ushtria Çlirimtare Kombëtare), скорочена назва якої – UÇK (УЧК) – збігалася із назвою Армії Визволення Косова, яка воювала проти сербів в сусідній країні. 

Mac 1
Фото EPA/Anja Niedringhaus. Албанські діти біля Тетово на даху захопленого та виведеного з ладу бронеавтомобіля у вересні 2001 року.

Албанці спочатку оголосили своєю метою “звільнення етнічних албанських територій від македонських окупантів”, але ціль боротьби звелася до політичної та конституційної рівноправності албанського народу в Македонії, тобто албанці повернулися до своїх початкових вимог.

До середини березня 2001 р. албанські сили взяли під контроль велику частину північно-західної Македонії, включно із околицями Тетово.

Сусідня Албанія в конфлікт не втручалася, на неформальному рівні в тому числі. Натомість “югославські албанці”, з півдня Сербії / Косово були активними учасниками протистояння.

Охридський компроміс

В Албанії та Македонії розташовувалося на той момент 5000 миротворців, в основному з країн НАТО, але вони забезпечували тилову підтримку військовим, дислокованим в сусідньому Косово, в них не було мандата на проведення військової операції на території Македонії. НАТО та ЄС намагалися змусити сторони припинити збройне протистояння та домовитися. По суті, перед македонською владою стояв вибір: стати “новою Сербією”, яку за два роки до того Північноатлантичний альянс бомбардував за вперте небажання підписувати угоду з албанцями Косово, чи обрати шлях співробітництва з НАТО та ЄС.

Був обраний варіант №2.

13 серпня 2001 року в македонському місті Охрид на березі знаменитого озера було підписано албансько-македонський мирний договір – Охридську рамкову угоду. Документ підписав тодішній президент Македонії Борис Трайковський і лідери провідних македонських і албанських політичних партій. Ватажки збройних угруповань не брали участі в переговорах та в підписанні угоди.

Macedonia Eu
Фото: EPA/Saša Stanković. Генеральний секретар НАТО Джордж Робертсон (зліва), президент Македонії Борис Трайковський (у центрі) та верховний представник ЄС із закордонних справ та політики безпеки Хав’єр Солана (праворуч) на прес-конференції за результатами переговорів між македонським урядом та албанською Визвольною національною армією у березні 2001 року.

Підписаний договір підтвердив територіальну цілісність та суверенітет Республіки Македонія. Албанці не отримали своєї автономії, але македонська влада зобов’язалася суттєво розширити права албанської меншини.

Головний пункт Охридської угоди передбачав припинення бойових дій і добровільне розформування албанських підрозділів та амністію колишнім учасникам незаконних збройних формувань (УЧК) (яка не розповсюджувалася на осіб, підозрюваних в скоєнні воєнних злочинів та злочинів проти людяності). 

Mac 3
Архівне фото. Підписання Охрідської угоди в 2001 році

Інші розділи угоди стосувалися втілення албансько-македонських домовленостей щодо реформування системи влади задля розширення прав етнічних меншин – фактично ці пункти переважно стосувалися албанського населення.

Охридська рамкова угода передбачала, зокрема:

  • внесення змін до Конституції, спрямовані на розширення прав нацменшин;
  • проведення реформи децентралізації з урахуванням етнічного фактору, наприклад, допускався перегляд меж районів із врахуванням етнічної належності населення;
  • закріплювалося обов’язкове представництво етнічних груп у цілому ряді центральних і місцевих органів влади (зокрема, в поліції та судах);
  • запроваджувався особливий порядок ухвалення нормативно-правових актів, які зачіпають інтереси національних меншин (законодавства про культуру, мову, освіту, місцеві фінанси, вибори до місцевих органів влади, межі муніципалітетів, використання етнічної символіки) – для їх зміни вимагалася додатково підтримка більшості депутатів від етнічних меншин.

Домовленості, досягнуті між македонцями та албанцями, повністю зупинили бойові дії та створили умови не просто для спільного життя в одній країні, але і для реального всеосяжного примирення на всіх рівнях, від військового до побутового. 

Досвід Македонії в цьому плані – єдиний подібний приклад в колишній Югославії.

Угода в житті

З того часу, за 20 років було здійснено цілу низку кроків, зокрема, ухвалено десятки законів, спрямованих на втілення в життя домовленостей, досягнутих в Охриді.

У березні 2002 року парламент Македонії ухвалив закон про амністію колишнім учасникам збройних албанських формувань.

1 січня 2002 року набув чинності закон “Про місцеве самоврядування”, в серпні 2004 року – “Про територіальну організацію місцевого самоврядування”, ухвалені на виконання Охридської угоди.

Найдовша суперечка точилася навколо мовного законодавства, яка загострилася в 2017-2018 роках. Саме в ці роки правляча коаліція соціал-демократів та албанських партій взялася за фінальну імплементацію Охридських домовленостей (як, до речі, і за досягнення компромісу із Грецією щодо назви країни).

Ситуація періодично загострювалася; європейські ЗМІ навіть аналізували, чи не стане Македонія знов гарячою точкою.

Так, у квітні 2017 року колишні високопосадовці від колишньої партії влади “ВМРО-ДПМНЄ” (“Внутрішня македонська революційна організація – Демократична партія за македонську національну єдність”), намагаючись не допустити створення правлячої коаліції між соціал-демократами та албанськими партіями (та прийняття недопустимих з їх точки зору “зрадницьких” рішень) та обрання спікера-албанця, організували силове захоплення парламентської зали, під час якого постраждали кілька десятків людей. Зокрема, розбили голову і лідеру Соціал-демократичного союзу Македонії Зоран Заєву.

Mac 4
Фото EPA. Лідер соціал -демократів Зоран Заєв постраждав під час захоплення парламенту 27 квітня 2017 року.

В 2017-2018 роках противники надання албанській мові статусу офіційної постійно збирали багатолюдні, але переважно мирні маніфестації в Скоп’є та інших містах країни. Протести очолювали “ВМРО-ДПМНЄ” і низка патріотичних громадських організацій. Одночасно існував спротив і на вищих щаблях влади.

Закон про використання мов, який, фактично, надав статус другої офіційної албанській мові, парламент Македонії ухвалював двічі, 11 січня та 14 березня 2018 р. Кожного разу тодішній президент Македонії Георге Іванов відмовлявся його підписувати. 

Mac 5
Фото TRTWorld. Схвалення парламентом албанської мови як офіційної у 2018 р. призвело до конфлікту з македонською опозицією.

Врешті решт 14 січня 2019 року голова македонського парламенту – представник албанської партії Демократичний союз за інтеграцію (DUI) – Талат Джафері самостійно підписав ухвалений парламентом документ. 

“Законом про використання мов нарешті юридично і офіційно завершуємо імплементацію Охридської рамкової угоди”, – відзначив тоді прем’єр-міністр вже Північної Македонії* Зоран Заєв.

Цікаво, що у Північної Македонії сталася суперечка щодо мовного закону із Венеціанською комісією, але зовсім не така, як можуть уявити собі наші читачі, що знайомі із українськими реаліями.

У звіті Венеціанської комісії, який було оприлюднено наприкінці 2019 року, зазначалося, що закон про використання мов Північній Македонії… надає занадто багато прав мовам етнічних меншин і деякі його положення важко здійснити. 

“Новий закон значно розширює використання албанської мови і багато в чому виходить за рамки європейських стандартів”, – заявив дорадчий орган Ради Європи.

У деяких сферах, зокрема, під час використання албанської мови у суді, закон “може зайти занадто далеко”. Наприклад, йшлося про можливість скасування судових вироків, якщо під час їхнього ухвалення був відсутній переклад. Це створює ризики для “серйозних порушень права на справедливий суд”, попередила Венеціанська комісія.

Спочатку Заєв заявив, що уряд буде виконувати рекомендації органу Ради Європи, але після критики з боку албанських партій з правлячої коаліції, відмовився від цієї ідеї.

“Ми не будемо наївні і не дозволимо відкрити деякі питання, які можуть нас розділити”, – зазначив він.

Представники Демократичного союзу за інтеграцію, зокрема, заявили, що зміна мовного закону “практично поверне” країну “до часів до 2001 року”, маючи на увазі часи збройного конфлікту.

Врешті решт, уряд під керівництвом Зорана Заєва відмовився імплементувати рекомендації Венеціанської комісії і коригувати мовний закон.

Наданні розширеного  статусу албанській мові мало значення не тільки для завершення мирного процесу всередині країни, але і для вирішення іншої, вже зовнішньополітичної суперечки із сусідньою державою, Грецією. Завдяки депутатам від меншин, вдалося зібрати необхідні голоси та ухвалити в парламенті рішення, яке запустило процес перейменування країни. А завдяки новому імені, “Республіка Північна Македонія”, Греція припинила блокувати рух колишньої югославської республіки до НАТО, і невдовзі Північноатлантичний альянс поповнився новим членом.

Небажаний перепис

Чергове збурення пристрастей навколо національного питання сталося в Північній Македонії під час перепису населення.

Охридська угода 2001-го року поставила в залежність права етнічних меншин від їхньої кількості. 

Наприклад, мова меншини може використовуватися в якості офіційної лише в тому випадку, якщо в громаді доля представників цієї етнічної групи становить щонайменше 20%. Або ж національні символи меншини використовуються в муніципалітетах, де ця національна меншина становить понад 50% місцевого населення.

Згідно із досягнутими в Охриді домовленостями, 19 років тому було проведено перепис населення під міжнародним наглядом. Результати, опубліковані в 2002 році, показали, що етнічні албанці становлять 25,2% – чверть населення країни, що складало трохи більше двох мільйонів. Інші меншини, включаючи турків, ромів та сербів, були меншими – до 5%.

З того часу перепис населення в Македонії / Північної Македонії не проводився. У 2011 році ВМРО-ДПМНЄ, яка перебувала тоді при владі, зірвала загальнонаціональне демографічне дослідження, бо побоювалася, що воно виявить суттєве зростання албанського населення, що потягне за собою необхідність розширення їхніх прав.

Нова спроба провести перепис була намічена на березень-квітень 2021 року. Але після зустрічі з лідером найбільшої опозиційної партії країни, ВМРО-ДПМНЄ, Хрістіаном Міцкоскі, прем’єр-міністр Зоран Заєв відклав старт перепис до вересня. Формально – через спалах коронавірусу. А фактично знов через етнополітичні побоювання. Хоча тепер не тільки опозиція, але і албанська меншина побоюються нових, невигідних для себе даних щодо етнічного складу країни.

Mac 6
Фото: GETTY IMAGES. У сучасній Македонії албанці мають своїх представників в уряді, вищу освіту албанською, можуть вивішувати албанські прапори та святкувати албанські свята. Свято національного албанського прапора у Скоп’є, 28 листопада 2017 року.

Албанські політики не виключають, що перепис виявить не збільшення, а зменшення долі етнічних албанців в Північної Македонії – головним чином, через масову міграцію до ЄС в пошуках роботи. Такі дані, потенційно, можуть призвести до виникнення питання і щодо представництва етнічних албанців у владі, і щодо використання албанської мови чи символів.

Арифметична прив’язка прав національних меншин до кількості етнічних груп в громадах, яка здавалася, напевно, раціональним рішенням в 2001-му році, в 2021-му загрожує новими суперечками та протистоянням – щоправда, лише політичним. 

Обидві сторони колись гарячого конфлікту за ці 20 років навчилися вирішувати всі проблеми без зброї, в крайньому випадку – під час бійок на акціях протесту.

 

* 17 червня 2018 року міністри закордонних справ Греції та Македонії після багаторічної суперечки, підписали на озері Преспа угоду про зміну назви  колишньої югославської республіки на Республіку Північна Македонія. Після ратифікації договору парламентами обох держав, 12 лютого 2019 року Республіка Македонія офіційно змінила назву на Республіка Північна Македонія.

 

У нас є ще кілька історій про країни Балканського півострова, і далі ми плануємо глибше досліджувати життя у цьому, безумовно, цікавому регіоні. Зараз же рекомендуємо в продовження теми почитати:

 

Наталя Іщенко, засновниця проєкту Балканський оглядач,

спеціально для InfoPost.Media


Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.

Коментарі