Добросусідство — це не захисна позиція, а ініціатива

Я спілкуюся з різними людьми в різних країнах і бачу, що сприйняття України та українців за останні кілька років змінилось. Якщо раніше циркулювали стереотипи про мафіозів на великих машинах тощо, то зараз європейці розуміють, що в Україні живуть такі ж люди. 

По-друге, кампанія угорських виборів показала, що наратив, який вважався суперважливим, — наприклад, ненависть до українців, просування порядку денного про війну — не зовсім працює. Хтось, можливо, сподівався, що це спрацює, але це не так. І це буде впливати на наративи в інших сусідніх країнах. Мені здається, словацькі політичні партії дивилися на угорські вибори і задавалися питанням, чи спрацюють такі наративи. Саме тому угорські вибори закінчились так, як вони закінчились.

Читай також 👇
Андраш Рац. Угорщина — Україна: від конфлікту до захисту меншин як мети

Такий результат в Угорщині є свого роду мотивацією для словацьких, румунських та польських партій, їм також необхідно буде змінити наративи, які вони просувають. Це може стати поштовхом до покращення політики добросусідства. Тобто є певні об’єктивні факти, які можуть посилити якість нашої співпраці і політику добросусідства, яку Україна намагається забезпечити.

Двосторонні переговори — основа, а не обхідний шлях

Ключовим елементом політики добросусідства є саме двосторонні переговори. Тому що варто всі питання проговорювати на відповідних рівнях, щоб менше проблемних моментів доводилось вирішувати на рівні керівництва держав.

Насправді між представниками влади України та Словаччини проводилось багато зустрічей. Але не завжди вдавалось обговорити певні питання, дійти до консенсусу та отримати позитивні результати. Це питання до інституцій, які були залучені до цього процесу.

Ще один шлях двосторонньої співпраці — спільні інфраструктурні проєкти, зокрема в Закарпатті. Інфраструктурні хаби можуть у фізичному сенсі з’єднувати Україну і Словаччину. Так, у залізничних сполученнях між нашими країнами ситуація трохи краща, в інших секторах гірша — наприклад, автодороги. 

Також треба працювати з національними меншинами. Ми вже побачили, що меншини можуть ставати предметом блокування, але це поки стосувалось однієї країни. Насправді не всі країни задоволені тим, як реалізовуються права представників їхніх національних спільнот в Україні. Тому перш ніж переходити до офіційного переговорного процесу по Україні в цілому, ці питання варто проговорити в рамках двосторонніх переговорів. Інакше це питання знову може стати проблемою і заблокувати загальний переговорний процес.

Не оборонятись — ініціювати

Зараз переговорний процес щодо вступу України сприймається так, ніби хтось змушує українців щось змінити у своїй країні, а українці намагаються відстояти свій усталений підхід. Але це так не працює.

Навпаки, варто впроваджувати внутрішні зміни, підсилювати внутрішню політику таким чином, щоб вона базувалася на тих цінностях, на які звертатиме увагу ЄС. Якщо українська влада хоче впровадити економічну реформу, то не ЄС має пропонувати її формат. Запропонуйте самі ті кроки, які в рамках економічної реформи ви хочете реалізувати.

Читай також 👇
Stefan Hofmann: Довіра, момент і європейський страх втратити контроль: що заважає вступу України до ЄС

Так, в Україні справді відбуваються суттєві зміни. Але є пересторога, що після завершення війни всі результати внутрішніх змін дуже швидко вивітряться. Натомість варто зробити так, щоб всі ці моменти були прописані на політичному рівні.

І повертаючись до питання термінів вступу України до Європейського Союзу. Якщо дивитися на це зі словацької перспективи, то Україна — наш останній сусід, який не має Шенгену. Відповідно, після її вступу ми повністю будемо оточені європейським кордоном. Тому в інтересах Словаччини, щоб євроінтеграція України відбулась якомога швидше.

Однак, якщо поглянути на це питання реалістично, то варто додати приблизно п’ять років після завершення або замороження війни. Але все може змінитись, адже процеси йдуть доволі швидко. Наприклад, балканські країни, які показують дуже позитивну динаміку з самого початку війни.

Абель Равас (Ábel Ravasz),
почесний президент Інституту Матіаша Бела (Словаччина)
Фото: Сергій Денисенко

* Інститут Центральноєвропейської Стратегії разом з партнерами з нагоди Дня Європи провів четвертий форум «Діалоги про Європу», присвячений переосмисленню ідей об’єднаної Європи та нової Центральної Європи. Цей матеріал створено командою Інституту на основі виступу Балаша Ярабіка під час дискусії на форумі.

** Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».