Цьогоріч Діда Мороза збила ППО

Поки весь світ готується зустрічати Різдво, у нас в Одесі й області блекаут за блекаутом. Тож, якби до нас раптом вирішив прилетіти Санта Клаус в упряжці з оленями, ми точно його помітили б у нашому темному-темному небі. Але ж ні, у нас і далі сентиментально люблять Дєдушку Мароза, готують якісь «утрєннікі», пишуть йому листи й донедавна ця проблема здавалася нездоланною, настільки сильно в’ївся у масову свідомість дєд із російською пропискою.

Але війна змінила все. І навколишня темрява, відсутність святкових прикрас і розваг, уповільнення темпу життя – шанс не лише пошукати світло всередині себе, а й переосмислити значення різдвяних свят у нашому житті.

Ілюстрація: Oleksandr Grekhov / Facebook

Декілька років тому перед Новим роком до моєї мами прийшли в гості подруги. І я увесь вечір ввічливо вислуховувала про їхніх онуків і що принесе їм під ялинку Дєдушка Мароз. Аж раптом вирішила не мовчати (на той момент війна на Донбасі тривала вже років шість) і я запитала, чи можна врешті обійтися у побуті без цих радянсько-російських наративів. І, звісно ж, прочитала їм лекцію про 30-ті, радянську політику, спрямовану на знищення традицій, історичної пам’яті й тяглости, про вигаданого персонажа, віднайденого в дохристиянській міфології, – жорстокого Мороза, якому люди приносили в жертву молодих дівчат, Островського, Римського-Корсакова й оперу «Снігуронька». Вони мовчали й дивилися на мене, як на божевільну, здається, я зіпсувала той вечір.

Загалом у нас дуже люблять святкувати й не дуже принципово що саме. Різдво 25-го чи 7-го – нормально, Миколая 6-го чи 19-го – та теж ок.

Ніхто насправді не знає, яке печиво пекти, які колядки співати, або як ворожити на Андрія, Маланку чи Василя, але чому б не святкувати? А ще ж є Ханука. Головне, щоб усі були задоволені та щасливі, щоби було смачно й радісно. Останні роки в нас поступово впроваджувалося святкування Різдва 25-го, до цієї дати в місті готували заходи й симфонічні концерти, моя родина перейшла на цю дату вже вісім років тому. Але от закенселити Дєдушку Мароза якось не вдавалося.

Цього року я пишу й телефоную знайомим, у кого діти ходять у школи й садочки. Ті, хто зараз перебуває за кордоном, розказують, що легко перейшли на місцевий календар і 6 грудня діти отримали у школі подарунки від місцевого Миколая, а 19-го їм принесе «замовлення» – український, а 25-го – святкуватимуть Різдво з поляками, румунами, болгарами, німцями… Але мені цікаво, чому так легко перейти на інший календар за кордоном, але так складно вдома, адже щороку на початку грудня спалахують дискусії про дати святкування. Мій аргумент залізний: показую усім листування Лесі Українки, яка надсилає привітальні листи 25 грудня, бо хочу бути як Леся, а не як якісь підлі комуністи.

Це моя спроба повернути Україну, яку ми втратили.

Днями я заходила в магазин купувати шоколадні фігурки на подарунки. Так ось, на сніговичків і зайчиків знижки не було, а на дідів морозів – дуже суттєва. Ті, хто залишається в Одесі, розказують дуже смішні історії.

«Ми довго обговорювали в чаті, що робити, і вирішили подарунки залишити, але сказати якось нейтрально від кого й не називати його “Дід Мороз”».

«У нашому садочку деякі батьки сказали, що вони категорично проти Діда Мороза, і тепер там перешивають торішній костюм на Санту. А як перешивають? Ну, вкорочують кожух». (Точно, – думаю я, – костюм російського діда схожий на рясу попа московського патріархату.)

«Ми переробили програму цього року, замість Діда Мороза і Снігурки у нас Миколай і Хурделиця», − розказує директорка Будинку творчості.

«Я пішла в торговий центр і там висіла табличка “Фото з Дідом Морозом” і перевдягнуті діди. Я висварила їх, що вони просувають цей “русскій мір”, поки мій чоловік воює, і вони втекли».

«Минулого року в нас у Чорноморську був міський парад Морозів і Снігурочок. Ми ходили вулицями міста в костюмах, а коли малий запитав, чи буде таке цьогоріч, я йому сказала, що Дід Мороз летів із росії і його збила наша ППО». 

Про ППО я довго сміюся, але якщо подумати, чим цього року міг би прилетіти до нас Дєдушка Мароз? Винищувачем, бомбардувальником, штурмовим вертольотом, безпілотником-шахідом чи ракетою – це все, що літає до нас із росії.

Ілюстрація: Oleksandr Grekhov / Facebook

Звісно ж, діда з його віддаленого села могли б мобілізувати, і тоді він приперся би на танку або БТРі, щоби вбивати і ґвалтувати дітей в українських містах і селах.

Мусимо бути свідомі того, що нічого доброго, світлого й радісного не може прибути до нас із росії, лише смерть. А Різдво – це про радість, світло й народження. Подумайте, чи варто забивати українським дітям голови міфами про якогось російського дєдушку, який нібито приносить дарунки?

Євгенія Завалій, українська авторка, волонтерка, популяризаторка читання, Одеса
спеціально для Infopost.Media

Рекомендуємо прочитати інші колонки Євгенії Завалій для нашого видання

* Текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com

** Цей матеріал підготовлений у рамках ініціативи Re:Open Ukraine, яка реалізується Інститутом Центральноєвропейської Стратегії

Re:Open Ukraine – це проєкт Інституту Центральноєвропейської Стратегії, метою якого є перевідкрити та пояснити нову Україну як для неї самої, так і для її безпосередніх західних сусідів. Проєкт має 3 фокусні регіони України, а саме Закарпаття, Буковина та Одещина, та 5 фокусних країн ЄС і НАТО, а саме Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію.

Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.